Сторінку веде практичний психолог Мельниченько Лариса Олегівна

Рекомендації класному керівнику,

учителям-предметникам  щодо роботи з п’ятикласниками

1. Звернути особливу увагу на таких учнів, які мають проблеми у стосунках з більшістю дітей в класі. Це діти, що не можуть реалізувати себе в класному колективі через невпевненість у своїх силах або через невміння використовувати свої можливості.
2. Обходити гострі кути, будувати співробітництво на основі доброзичливості й довіри, щоб гальмувати порушення й не ускладнювати стосунки з учнями, котрі мають високі показники нервового порушення: емоційно-нестійкі, агресивні, збуджені, вразливі.
3. Давати велику кількість інформації, додаткове навантаження, вести діалог з учнями підвищеного емоційного тону швидким переключенням уваги.
4. Особливу увагу приділяти учням, які швидко стомлюються, втрачають здатність продуктивно працювати.
5. Провести індивідуальні бесіди з учнями, котрі показали низький рівень психофізичної адаптації до навчання в середній ланці, а також з їхніми батьками з питань режиму дня, харчування та відпочинку.
6. Приділяти значну увагу учням з низьким рівнем емоційної адаптації. Провести індивідуальні бесіди з ними для виявлення причин незадовільних результатів навчальної діяльності.

Прояви дезадаптації

та причини її виникнення

    Адаптація – ( від лат. аdapto – пристосовую) – динамічний процес пристосування людини до умов змінного довколишнього середовища.

    Шкільна дезадаптація – утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи, що виявляються у вигляді порушень у навчанні та поведінці, конфліктних відносин, психогенних захворювань та реакцій підвищеного рівня тривожності, агресивності, античності.

    Прояви шкільної дезадаптації:

• Труднощі у навчанні;
• Порушення у взаєминах з однокласниками;
• Відмова ходити до школи;
• Симптоми соматичних захворювань (головний біль, біль у животі, порушення сну, апетиту, підвищена стомлюваність).

    Причини шкільної дезадаптації поділяються на  3 фактори:

І.  Неправильні методи виховання в сім’ї:

• завищені очікування батьків до навчальних успіхів дитини;
• розмови про недоліки школи та вчителів замість того, щоб акцентувати увагу дитини на  приємних моментах;
• часті конфлікти в сім’ї з приводу успіхів дитини у навчанні;
• байдуже ставлення батьків до навчання дитини.

    ІІ.  Порушення у системі взаємин у школі:

• некоректне ставлення вчителя до учнів;
• індивідуальна чутливість ЦНС дитини до нових взаємовідносин;
• порушення взаємин дитини з однокласниками;
• порушення взаємин між класним керівником та батьками.

    ІІІ.  Індивідуальні причини дезадаптації:

• невисокий  інтелектуальний потенціал;
• затримка психічного розвитку;
• гіперактивність;
• труднощі у  вольовій регуляції поведінки;
• несформованість мотивації до навчання;
• завищена самооцінка дитини чи батьків;
• підвищена чутливість нервової системи дитини;
• підвищений рівень тривожності дитини;
• агресивність;
• замкненість;
• повільність нервових процесів;
• відсутність готовності до навчання у школі.

    Діти неоднаково адаптуються до нових умов життєдіяльності. Проте кожен з них чекає змін на краще, стати дорослішими, налагодити взаємини з учителями, робити так, щоб дорослі ними пишалися, були задоволені, не засмучувались. Тому саме дорослі їм суттєво можуть допомогти успішно пристосуватись до нових умов, а саме:  

• учителям необхідно періодично звертати увагу на вікові та індивідуальні особливості учнів, адже основне новоутворення цього періоду  - це відкриття «Я – концепції»: бажання зрозуміти себе, свої здібності й особливості, свою схожість та відмінність від інших, свою унікальність і неповторність, свою самооцінку.

• батькам необхідно допомогти, підтримати і похвалити, адже не можна порівнювати дитину з іншими дітьми, потрібно вказати на гарні риси характеру саме вашої дитини.

Працюючи з проблемними дітьми, скористайтесь такими порадами:

1. Діти навчаються життю у життя.
2. Якщо дитину постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.
3. Якщо дитина живе в атмосфері ворожості – вона вчиться агресивності.
4. Якщо дитину висміюють – вона стає замкненою.
5. Якщо дитину постійно докоряють -  вона вчиться жити з почуттям провини.

               АЛЕ:

6. Якщо дитину підбадьорювати – вона вчиться вірити у себе.
7. Якщо дитину хвалити – вона вчиться бути вдячною.
8. Якщо дитину підтримувати – вона вчиться вірити у себе.
9. Якщо дитина живе  в атмосфері доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Тест

«Які ви батьки?»

Визначте ті фрази, які ви часто використовуєте в спілкуванні з дітьми.

1. Скільки разів тобі повторювати?
2. Порадь, будь-ласка, як мені вчинити в даній ситуації?
3. Не знаю, що я без тебе робила?
4. І в кого ти такий (а) удався (лась)?
5. Які в тебе чудові друзі!
6. Ну на кого ти схожий (а)?
7. Ти моя опора і помічник (ця).
8. Ну що в тебе за друзі?
9. Про що ти тільки думаєш?
10. Який (а) ти в мене розумний (а)?
11. А як ти вважаєш сину (донько)?
12. У всіх діти як діти, а ти!
13. Який (а) ти в мене кмітливий (а).

Ключ до тесту «Які ви батьки?»

7 – 8 балів – ви живите з дитиною душа в душу. Вона щиро любить і поважає вас. Ваші стосунки з дитиною позитивно впливають на становлення особистості.

9 – 10 балів – ви непослідовні у взаєминах з дитиною. Вона поважає вас, хоча й не завжди з вами відверта. На її розвиток впливають здебільшого випадкові обставини.

10 – 12 балів – вам необхідно бути уважним у ставленні до дитини. Ви користуєтесь у неї авторитетом, але авторитет не замінить вашої любові. Розвиток дитини залежить від випадку більшою мірою, ніж від вас.

13 балів – ви самі відчуваєте, що чините неправильно. Між вами та дитиною існує недовіра. Поки не пізно, спробуйте приділяти дитині більше уваги, враховувати її запити та інтереси.

                                              Рекомендації батькам щодо взаємодії з дитиною

• Дитина — це особистість. Вона має право на любов і повагу до себе — такої, якою вона є.  
• У дитині приховано безліч можливостей і талантів. Для того щоб виявляти себе, втілювати свої можливості  в життя, їй потрібна  підтримка близьких.
• Спілкуватися з дитиною необхідно на рівних, не принижуючи її гідності, не підвищуючи голосу, не ставлячи її в залежність від вашого стану чи настрою.
• Якомога частіше обіймайте дитину, фахівці рекомендують робити це не менше ніж вісім разів на день.
• Частіше спілкуйтеся з дитиною, обговорюйте її дозвілля та навчання. Разом розв'язуйте проблеми, мрійте тощо.
• Намагайтеся частіше ставити дитину в ситуації, коли вона самостійно робить вибір, довіряйте робити те, що вона може зробити сама.
• Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Краще порівнювати поведінку дитини з її поведінкою вчора, акцентуючи увагу на позитивних моментах.
• Формула істинного батьківського прийняття — це не «люблю, тому, що ти хороший», а «люблю, тому, що ти в мене  є».
• Який спосіб взаємодії з дитиною ви оберете — справа вашого смаку, характеру, освіти, але головне — питайте себе частіше:  Що я можу зробити для того, щоб моя дитина  росла в гармонії з собою?»

                                                 Рекомендації батькам щодо взаємодії з дитиною

• Дитина — це особистість. Вона має право на любов і повагу до себе — такої, якою вона є.  
• У дитині приховано безліч можливостей і талантів. Для того щоб виявляти себе, втілювати свої можливості  в життя, їй потрібна  підтримка рідних.
• Спілкуватися з дитиною необхідно на рівних, не принижуючи її гідності, не підвищуючи голосу, не ставлячи її в залежність від вашого стану чи настрою.
• Якомога частіше обіймайте дитину, фахівці рекомендують робити це не менше ніж вісім разів на день.
• Частіше спілкуйтеся з дитиною, обговорюйте її дозвілля та навчання. Разом розв'язуйте проблеми, мрійте тощо.
• Намагайтеся частіше ставити дитину в ситуації, коли вона самостійно робить вибір, довіряйте робити те, що вона може зробити сама.
• Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Краще порівнювати поведінку дитини з її поведінкою вчора, акцентуючи увагу на позитивних моментах.
• Формула істинного батьківського прийняття — це не «люблю, тому, що ти хороший», а «люблю, тому, що ти в мене  є».
• Який спосіб взаємодії з дитиною ви оберете — справа вашого смаку, характеру, освіти, але головне — питайте себе частіше: Що я можу зробити для того, щоб моя дитина росла в гармонії з собою?»

                                               Рекомендації батькам щодо взаємодії з дитиною

• Дитина — це особистість. Вона має право на любов і повагу до себе — такої, якою вона є.  
• У дитині приховано безліч можливостей і талантів. Для того щоб виявляти себе, втілювати свої можливості  в життя, їй потрібна  підтримка рідних.
• Спілкуватися з дитиною необхідно на рівних, не принижуючи її гідності, не підвищуючи голосу, не ставлячи її в залежність від вашого стану чи настрою.
• Якомога частіше обіймайте дитину, фахівці рекомендують робити це не менше ніж вісім разів на день.
• Частіше спілкуйтеся з дитиною, обговорюйте її дозвілля та навчання. Разом розв'язуйте проблеми, мрійте тощо.
• Намагайтеся частіше ставити дитину в ситуації, коли вона самостійно робить вибір, довіряйте робити те, що вона може зробити сама.
• Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Краще порівнювати поведінку дитини з її поведінкою вчора, акцентуючи увагу на позитивних моментах.
• Формула істинного батьківського прийняття — це не «люблю, тому, що ти хороший», а «люблю, тому, що ти в мене  є».
• Який спосіб взаємодії з дитиною ви оберете — справа вашого смаку, характеру, освіти, але головне — питайте себе частіше: Що я можу зробити для того, щоб моя дитина росла в гармонії з собою?»

Психологічні заповіді для батьків

1. Діти навчаються життю у життя.
2. Якщо дитину постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.
3. Якщо дитина живе в атмосфері ворожості – вона вчиться агресивності.
4. Якщо дитину висміюють – вона стає замкненою.
5. Якщо дитину постійно докоряють -  вона вчиться жити з почуттям провини.

               АЛЕ:

6. Якщо дитину підбадьорювати – вона вчиться  бути впевненою в собі.
7. Якщо дитину хвалити – вона вчиться бути вдячною.
8. Якщо дитину підтримувати – вона вчиться вірити у себе.
9. Якщо дитина живе  в атмосфері доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Психологічні заповіді для батьків

1. Діти навчаються життю у життя.
2. Якщо дитину постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.
3. Якщо дитина живе в атмосфері ворожості – вона вчиться агресивності.
4. Якщо дитину висміюють – вона стає замкненою.
5. Якщо дитину постійно докоряють -  вона вчиться жити з почуттям провини.

               АЛЕ:

6. Якщо дитину підбадьорювати – вона вчиться  бути впевненою в собі.
7. Якщо дитину хвалити – вона вчиться бути вдячною.
8. Якщо дитину підтримувати – вона вчиться вірити у себе.
9. Якщо дитина живе  в атмосфері доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Психологічні заповіді для батьків

1. Діти навчаються життю у життя.
2. Якщо дитину постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.
3. Якщо дитина живе в атмосфері ворожості – вона вчиться агресивності.
4. Якщо дитину висміюють – вона стає замкненою.
5. Якщо дитину постійно докоряють -  вона вчиться жити з почуттям провини.

               АЛЕ:

6. Якщо дитину підбадьорювати – вона вчиться  бути впевненою в собі.
7. Якщо дитину хвалити – вона вчиться бути вдячною.
8. Якщо дитину підтримувати – вона вчиться вірити у себе.
9. Якщо дитина живе  в атмосфері доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Пам'ятка батькам п'ятикласника

• У ваших дітей проблемно-переламний період, тому будьте особливо спостережливими, уважними, небайдужими.
• У 5-му класі розширився обсяг основних предметів, зросла кількість предметів, тому збільшується час для підготовки уроків.
• Забезпечте своїм дітям вдале поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над уроками.
• Навчальні програми включають більше теоретичного матеріалу. Тому слід привчати дітей  заучувати напам’ять окремі правила з математики, української мови, географії тощо.
• Уважно стежте за рівнем виразного читання ваших дітей. Хай удома виразно читають усі тексти, що задані з різних предметів.
• Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденниках і робочих зошитах.
• Дбайте про те, щоб дитина навчалась бути охайною в усьому, включаючи бережливе ставлення до підручників.
• Ніколи не поспішайте з висновками ні про дитину, ні про вчителя - прийдіть у школу, поспілкуйтеся з учителем.
• Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та довідкову літературу.
• Пам'ятайте, що клас, де навчається ваша дитина, - об’єднання трьох колективів: дітей, батьків, учителів. Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи, у тим кращій атмосфері буде формуватись ваш хлопчик чи дівчинка. Це залежить від кожного, й від вас теж.
• Не забувайте: дитину не слід карати за невміння, а терпляче вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.
• Керуйтесь у спілкуванні з дитиною правилом: найдієвіший засіб виховання - особистий приклад.
• Дбайте про всебічний розвиток своєї дитини.
• Умійте ставити себе на місце дитини.
• Пам'ятайте: праця, зокрема навчальна, не завдає шкоди вихованню дитини, а бездіяльність - перший ворог.

«Не стань жертвою торгівлі людьми»

     Всесвітній день боротьби з торгівлею людьми, заснований Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй у 2013 році та відзначається в системі міжнародних днів ООН  щорічно 30 липня.Торгівля людьми є одним із найсерйозніших злочинів проти людини, який має, як економічні, так і соціальні, педагогічні, психологічні причини.Торгівля людьми -  це здійснення незаконної угоди, об'єктом якої є людина. Торгівля людьми відповідно до Кримінального кодексу України визнається злочином.

     Способи втягнення людей у процес торгівлі людьми - це використання обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини, із застосуванням чи погрозою застосування насильства, із використанням службового становища, матеріальної чи іншої залежності від другої особи.

    Метою торгівлі жінками може бути насильницький шлюб, примусова праця, використання в домашньому господарстві і промисловому чи сільськогосподарському секторах, народження дитини примусово чи за замовленням, використання в сексуальному бізнесі. Чоловіків переважно використовують на будівництвах, у промисловості, сільському господарстві, дітей – у жебрацтві, дитячої порнографії, осіб будь-якої статі і віку – для вилучення і трансплантації органів.

Людина - не товар!

Цінність людського життя - не предмет торгівлі людьми !

Поради, які будуть корисними перед поїздкою за кордон:

• Нікому не довіряйте Ваш паспорт. Документи, що засвідчують Вашу особу, завжди повинні знаходитись тільки у Вас.

 • Якщо Ви збираєтесь працювати чи навчатись за кордоном, Вам необхідно підписати контракт. Контракт повинен бути написаний зрозумілою Вам мовою, а також містити інформацію про умови (оплата, вихідні дні, робота у святкові дні, медичне страхування), місце та час Вашої майбутньої праці чи навчання.

• Залиште вдома детальну інформацію про своє майбутнє перебування за кордоном з адресою та контактними телефонами, а також копію свого паспорта та контракту. Додатково рекомендовано залишити своє фото та адреси Ваших іноземних друзів.

• Домовтесь з близькими та друзями про фразу, або умовну позначку, які символізуватимуть, що Ви у небезпеці.

• Дізнайтесь номери телефонів, юридичні адреси українських посольств та консульських представництв за кордоном та візьміть їх з собою. Якщо Ви опинились у скрутній ситуації або Вам хтось загрожує, звертайтесь до представників своєї країни, які допоможуть Вам. У випадку, коли  у країні перебування немає посольства України – телефонуйте у посольство України  сусідньої держави.

• Дізнайтеся до від’їзду за кордон про неурядові організації та служби, котрі надають допомогу особам, які опинились у скрутному становищі. Володійте інформацією про їх юридичні адреси, контактні телефони. Звертайтесь до них у разі необхідності.

• Термін перебування на території іноземної держави вказаний у Вашій візі. Порушення візового режиму унеможливить Ваш наступний виїзд за кордон. Дотримуйтесь правил візового режиму!

• Пам'ятайте, що знання хоча б елементарних слів іноземної мови значно полегшить Ваше перебування за кордоном.

КОНФЛІКТИ

Конфлікти – зіткнення протилежних цілей, інтересів, позицій, думок, поглядів тощо. Основа будь – якого конфлікту – ситуація, що включає

суперечливі позиції сторін з якогось питання

Причини конфліктів так само різноманітні, як і самі конфлікти, але умовно конфлікти та причини їх виникнення можна розділити на кілька основних груп:

• відмінності в цілях — Кожна сторона по-своєму бачить бажаний результат ситуації;
• відмінності в способах досягнення мети — Мета у сторін загальна, але вони мають різні погляди на способи її досягнення;
• відмінності в психологічних особливостях (Психологічна несумісність) — у сторін не збігаються почуття, емоції, установки щодо ситуації, що склалася;
• проблеми комунікації і брак інформації — Сторони мають неповної або неточною інформацією.

Способи вирішення конфліктів:

1. Конкуренція – активне відстоювання своєї позиції, шляхом наведення все нових і нових логічних міркувань.
2. Відхилення – старання ухилитися від участі у конфлікті(не брати участь у ньому).
3. Пристосування – вироблення рішення, яке задовольняє одну сторону.
4. Співпраця – спільний пошук вирішення проблеми, варіантів , які б задовольнили обидві сторони.
5. Компроміс – ухвалення точки зору іншого, але лише до певного рівня.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

Шляхи попередження, подолання конфліктів.

Щоб уникати конфліктів або переборювати їх, можна користуватися безвідмовним методом – спілкуванням.

• Приділяти увагу, коли слова розбігаються з думками або почуттями
• Стежити за тим, щоб у вас  або в іншої людини не було прихованих настанов або припущень. Обговорюйте їх відкрито.
• Намагайтеся спілкування робити більш відкритим, говоріть дипломатично.
• Уникайте непорозумінь, якщо вам щось незрозуміло, то просіть пояснити.
• Навчіться правильно слухати. Виявляйте при цьому зацікавленість і повагу до того, хто говорить
• Виявляйте співчуття і давайте зрозуміти, що його почули і зрозуміли.
• Виявляйте свої бажання й почуття у ввічливій формі.

БУЛІНГ

    Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

    Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.

                 Форми шкільного булінгу можуть бути різними:

• систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);
• задирство;
• фізичні і психічні приниження;
• різного виду знущання;
• бойкот та ігнорування;
• псування особистих речей та ін.

Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній "винахід" — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.

Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:

• вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;
• вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);
• вони не виявляють співчуття до своїх жертв;
• якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:

• вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
• вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;
• вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;
• вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
• якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників.

    Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, окрім лікарів, психіатрів, психологів (які займаються зазвичай уже з тими, хто піддався цькуванню та знущанням з боку своїх однолітків і однокласників), до вивчення й профілактики цього явища повинні, безперечно, долучатись учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи.

Соціально-психологічні, індивідуально психологічні

та особистісні чинники виникнення та перебігу

суїцидальної поведінки у молоді

До   соціально-психологічних   факторів   ризику,   які   можуть   сприяти виникненню суїцидальних проявів у підлітків та юнаків, відносять:

-   серйозні проблеми у сім'ї;

-   відвернення однолітків;

-   смерть улюбленої або значущої людини;

-   розрив стосунків з коханою людиною;

-   міжособистісні конфлікти або втрата значущих відносин;

-   проблеми з дисципліною або із законом;

-  тиск, здійснюваний групою однолітків, передусім той, що пов'язаний із наслідуванням самопошкоджуючій поведінці інших;

- тривале перебування у ролі жертви або «козла відпущення» («цапа відбування»);

-  розчарування успіхами у школі чи інституті, або невдачі у навчанні;

- високі вимоги у навчальному закладі до підсумкових результатів учбової діяльності (Іспитів);

- проблеми із працевлаштуванням  і  погане економічне становище, фінансові проблеми;

-  небажана вагітність, аборт і його наслідки (у дівчат);

-  зараження СНІД або хворобами, що передаються статевим шляхом;

-  серйозні тілесні хвороби;

-  надзвичайні зовнішні ситуації і катастрофи.

Якщо  конкретизувати  негативні  сімейні  чинники,  які  впливають  на суїцидальність підлітків і юнаків, то до їх числа належать:

- психічні відхилення у батьків, особливо афективні (депресії та інші душевні захворювання);

- зловживання алкоголем, наркоманія або інші види анти су спільної поведінки у сім'ї;

-  сімейна історія суїцидів або суїцидальних спроб членів сім'ї;

-  насилля у сім'ї (особливо фізичні і сексуальні);

- недостача уваги і турботи про дітей у сім'ї, погані стосунки між членами сім'ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;

-  часті лайки між батьками, постійне емоційне напруження і високий рівень агресивності у сім'ї;

-   розлучення батьків, ухід одного з них із сім'ї або його смерть;

-   часті переїзди, зміна міста проживания сім'ї;

-   надто низькі або високі очікування і боку батьків по відношення до

дітей;

-   зайва авторитарність батьків;

- відсутність у батьків часу і недостатня увага до становища дітей, нездатність до виявлення прояву дистресу і негативного впливу оточуючої дійсності.

Психологи вважають, що деякі риси особистості юної людини також можуть бути пов'язані із суїцидальною поведінкою, зокрема:

-  нестабільність настрою або його надмірна мінливість;

-  агресивна поведінка, злобність;

-  антисоціальна поведінка;

-  схильність до демонстративної поведінки;

-  високий ступень імпульсивності, схильність до необдуманого ризику;

-  дратівливість;

-  ригідність мислення;

-  погана здатність до подолання проблем і труднощів (у школі, ПТНЗ, ВНЗ, серед однолітків);

-   нездатність до реальної оцінки дійсності;

-   тенденція «жити у світі ілюзій та фантазій»;

-  ідеї переоцінки власної особистості, що змінюються переживаннями нікчемності;

-   легко виникаюче почуття розчарування;

-  надмірна пригніченість, особливо при несуттєвих нездужаннях або невдачах;

-  надмірна самовпевненість;

- почуття приниження або страху, що приховуються за проявами домінування,   відвернення або демонстративної поведінки   щодо друзІв-однолітків або дорослих;

-  проблеми з визначенням сексуальної орієнтації:

- складні неоднозначні стосунки з дорослими, включаючи батьків.  

Мотивами суїцидальної   поведінки школяра можуть бути наступні:

-  шкільні проблеми;

-  втрата близької, коханої людини;

-  ревнощі, любовні невдачі, сексуальний протест, вагітність;

-  переживання, образи;

-  самотність, відчуженість;

-  неможливість бути зрозумілим, почутим;

-  почуття провини, сорому, невдоволення собою;

-  страх покарання, тортури;

-  почуття помсти, протесту, загрози;

-  бажання привернути до себе увагу, визвати співчуття;

- ухід від наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації.

Суїцидологи зазначають, що абиякі несподівані або драматичні зміни, що впливають на поведінку підлітка чи юнака, абиякі зміни в їх поведінці, словесні й емоційні ознаки слід сприймати всерйоз. До них відносяться:

- втрата інтересу до звичних видів діяльності;

- раптове зниження успішності навчання;

- незвичне зниження активності, нездатність до вольових зусиль;

- погана поведінка у навчальному закладі;

- незрозумілі або такі, що часто повторюються, зникнення з дому і прогули у школі чи ПТНЗ;

- збільшення споживання тютюну, алкоголю або наркотиків;

- інциденти   із   залученням    правоохоронних   органів,   участь   у правопорушеннях.

При появі цих явиш слід звернути особливу увагу на підлітка або юнака чи дівчину.

Далі слід бути уважними до наступних поведінкових, словесних, емоційних, депресивних ознак суїцидальної загрози.

Поведінкові ознаки суїцидальної загрози:

- будь-які раптові зміни у  поведінці  і  настроях, особливо тих, що віддаляють від близьких людей;

- схильність до необачних і безрозсудних вчинків;

-  надмірне споживання алкоголю чи таблеток;

-  відвідування лікаря без очевидної необхідності;

-  розлучення з дорогими речами або грошима;

-  придбання засобів скоєння суїциду;

- підведення підсумків, приведення справ до порядку, приготування до уходу;

- нехтування зовнішнім виглядом.

Словесні ознаки суїцидальної поведінки:

-  упевнення у безпорадності і залежності від інших;

-  прощавання;

-  розмови або жарти щодо бажання померти;

-  повідомлення про конкретний план суїциду;

- подвійна оцінка значущих подій;

- повільна, маловиразна мова;

- висловлювання самозвинувачень.

Емоційні прояви суїцидальних тенденцій:

- амбівалентність, подвійність емоцій і почуттів;

- безпорадність, безнадійність;

- переживання горя;

- ознаки депресії;

- почуття провини або відчуття невдачі, поразки;

-надмірні побоювання або страхи;

- почуття власної малозначущості;

- неуважність, розсіяність або розгубленість.

Ознаки депресії у дітей, що схильні до суїциду:

- сумний настрій;

- втрата властивої дітям енергії;

- зовнішні прояви журби;

- порушення сну;

- соматичні скарги;

- зміна апетиту або ваги;

- погіршення успішності навчання;

- зниження інтересу до навчання;

- страх невдачі;

- почуття неповноцінності;

- самообман - негативна самооцінка;

- почуття «заслуженого» відторгнення;

- помітне зниження настрою при найменших невдачах;

- надмірна самокритичність;

- зниження рівня соціалізації;

- агресивна поведінка.

Депресивні прояви підлітків із суїцидальною поведінкою:

- сумний настрій;

- почуття скуки, нудьги;

- почуття втоми;

- порушення сну;

- соматичні скарги;

- непосидючість, неспокійність;

- фіксація уваги на дрібницях;

- надмірна емоційність;

- замкненість, скупість;

- розсіяна увага;

- агресивна поведінка;

- неслухняність;

- схильність до бунту;

- зловживання алкоголем або наркотиками;

- погана успішність навчання;

- прогули у школі, ПТНЗ, ВНЗ.

Вчителі, класні керівники повинні мати на увазі й врахувати в роботі наступні фактори ризику суїциду:

- висока конфліктність спілкування;

- ізоляція підлітка у класі чи групі;

- несприятливе сімейне оточення;

- спадковий фактор;

- неадекватна самооцінка;

- конфлікт, психотравмуюча ситуація;

-  різка зміна у поведінці;

- асоціальний спосіб життя;

- егоцентризм;

- втрата членів сім'ї, погані стосунки [там само].

Виховати дитину переможцем

Діти завжди є дзеркалом своїх батьків їх слова і дії сприймаються як еталон, зразок для наслідування. Тому найкращій метод виховання - власний приклад.

Новонароджена дитина відверта і відкрита до себе і до життя. Підростаючи вона починає з цікавістю вивчати світ що його оточує – і тут стикається з категоричними «не можна»  і образливими «погано». Щоб пристосуватись до нових умов маленька дитина намагається побудувати різні моделі психологічного захисту. Часто ці інтуїтивно знайдені засоби оборони не дуже подобаються батькам, які не знаходять нічого кращого ніж стати ще суворішими,  починаються виговори і покарання.

Адже більше за все на світі дитина чекає  від тата і мами безумовної любові («я тебе люблю просто так, тому що ти в мене є»), і прийняття  («я приймаю тебе таким який ти  є,  що б не сталось» ). І якщо він цього не отримує то намагається злобою, вередування   звернути на себе увагу дорослих.

Найкращій засіб відреагувати – знайти причину неслухняності і усунути її.

Причини неслухняності дітей

Боротьба за увагу – якщо дитина недоотримує увагу вона перестає слухатись. Тепер вже батькам точно прийдеться зайнятись дитиною. А негативна увага краща ніж взагалі ніякої.

Боротьба за самоствердження проти надмірної батьківської влади і опіки – якщо зауваження і поради дуже часті, накази і критика дуже різкі, дитина оголошує війну.

Бажання помститися – діти іноді ображаються на дорослих. Причини можуть бути різними: різке зауваження, невиконана обіцянка, несправедливе покарання. В глибині душі дитина переживає і страждає а на поверхні – протести неслухняність агресія. Таким чином він мстить дорослому за завданий біль.

Втрата віри у власний успіх – це трапляється через низьку самооцінку дитини. Він втрачає впевненість в себе і приходить до висновку: «Немає чого старатися - нічого не вийде». Своєю поведінкою він показує «А мені все одно», «Ну і хай я  поганий», «І буду поганий».

Як допомогти вашій дитині

Якщо іде боротьба за увагу, необхідно показати дитині вашу позитивну увагу до нього (Ігри разом, прогулянки, знаки безумовного прийняття ).

Якщо іде боротьба за самоствердження, то необхідно навпаки зменшити свою участь в його справах .

Якщо причина неслухняності – помста, слід подумати чим образили чи постійно ображаєте дитину. Знайшовши причину, зразу відчуєте поліпшення його емоційного стану і ваших взаємовідносин.

Якщо дитина не впевнена в своїх силах, - перестаньте вимагати  від неї «позитивної» поведінки. Знаходьте любий привід похвалити його, відмічайте  навіть самий маленький успіх.

В цілому дуже важливо, що батьки говорять дітям.  Мамині і татові слова діють як програмування і відкладаються у підсвідомості дитини на все життя.

Фрази, які формують «сценарій» невдахи:

• Нічого з тебе ніколи не вийде;
• Ти невиправний;
• Ненормальний;
• Дядя в мішок забере;
• Нехороший хлопчик;
• Бовдур, негідник, ледар, трус, ідіот;
• Я тебе більше не люблю;
• Куди лізеш;
• Розмазня, плакса – вакса;
• Перестань плакати;
• Безсовісний, як не соромно;
• Ти повинен, зобов’язаний.

Фрази, які формують сценарій переможця:

• Я пишаюся тобою;
• Я в тебе вірю, ти зможеш;
• У тебе обов’язково вийде;
• Я щасливий, що ти в мене є ;
• Я тебе люблю і буду любити, що б не сталося;
• Я нікому не дозволю тебе образити і завжди буду захищати;
• Ти можеш розраховувати на мою підтримку і допомогу.
• Я рада за тебе.

Щоб слухався …

Перед тим як виявляти незадоволення дитини, добре було б зупинитися і задати собі питання: що викличуть мої слова - ворожість чи співробітництво? Чи сказала б я те що хочу, якби це була не моя дитина, а,  наприклад, сусідська?

Пам’ятка батькам

• Не втручайтесь у справу якою зайнята ваша дитина, якщо вона не просить про допомогу.
• Щоб уникнути проблем і конфліктів, порівнюйте власні очікування з можливостями дитини .
• Якщо те, що ви збираєтесь сказати було сказано вже раз десять, краще промовчати: по всьому видно це не працює.
• Особистість і здібності дитини розвиваються тільки в тій діяльності, якою він займається по власному бажанню і з зацікавленістю.
• Навчити дітей відповідати за свої вчинки – одна із головних задач дорослих.
• Постійно, але неухильно, знімайте з себе відповідальність за особисті справи дитини і передавайте її йому.
• Візьміть на себе тільки те, що він не в змозі виконати самостійно.
• Дорослим необхідно набратися мужності і обов’язково давати дітям можливість робити помилки, щоб вони навчились бути самостійними.
• Фізичні покарання принижують дітей.
• Караючи, краще  позбавити чогось гарного, аніж зробити погане.

Між іншим …

Щоб допомогти дитині організуватися, можна намалювати йому малюнки - нагадування, розробити розклад дня або розвісити кумедні записочки наприклад:    «Від імені розкиданих речей, іграшок, взуття: Збери нас !; Ми хочемо пити, полий нас !; Ми любимо коли нас чистять!»

А головне – любіть своїх  дітей, тільки  любов до дитини вкаже  вам   правильний вихід із  будь – якої ситуації !!!

Особливості роботи з дітьми,

які погано навчаються

Психологи виділяють три основних чинники, які можуть бути причиною неуспішності дитини:

• соціальний;
• пізнавальний;
• фізіологічний.

До соціальних факторів належать:

1. труднощі у стосунках з дорослим, наприклад нерозуміння про­фесійної ролі вчителя, невміння будувати відносини в процесі навчальної діяльності;
2. труднощі у стосунках з однолітками, наприклад невміння вста­новлювати контакт з однокласниками, будувати спільну діяль­ність з іншими дітьми;
3. проблеми у визначенні самооцінки (самооцінка зазвичай зави­щена або занижена) і, як наслідок, невміння правильно оціни­ти свої дії, учинки;
4. відсутність мотивації навчання.

До пізнавальних факторів належать:

1. недостатня довільна увага (дитина не може утримувати увагу не­обхідний час, відволікається тощо);
2. несформованість розумового плану дій (школяр не може вико­нувати завдання подумки, потрібна зовнішня опора);
3. розлади короткочасної пам'яті (опрацьовує незначний обсяг ін­формації, погано утримує проміжні матеріали);
4. мовні недоліки (плутає слова за звучанням, неправильно вимов­ляє окремі звуки, відповідає вигуками).

Фізіологічні фактори тісно пов'язані з властивостями нервової системи. Як відомо, серед основних властивостей нервової системи виокремлюють силу й рухливість. А протилежні їм властивості — інертність і слабкість нервової системи. Діти з такими особливостя­ми нервової системи часто зазнають труднощів у процесі навчальної діяльності, які за відсутності контролю можуть стати причиною не­успішності школяра. Незалежно від предмета в роботі з такими учня­ми вчителеві рекомендується дотримуватися таких правил:

• не ставити такому учневі несподіване запитання, а також вима­гати від нього швидкої відповіді;
• якнайменше відволікати його, намагатися не переключати його увагу;
• запропонувати дати відповідь у письмовій формі;
• заохочувати формування впевненості у своїх силах.

Аналізуючи особливості труднощів в учнів у процесі навчання, виокремлюють два види можливих причин:

• психологічні причини, що передбачають недостатній рівень роз­витку окремих пізнавальних процесів;
• специфічні причини, які пов'язані з найбільш ймовірними по­милками в методиці викладання.

МІЖОСОБИСТІСНІ ВІДНОСИНИ

У ДОШКІЛЬНОМУ ТА МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

Виникнення спільної предметної діяльності і спілкування дитини з однолітками в ранньому віці приводить до появи численних дитячих ігор, що дають подальший поштовх до удосконалювання засобів, форм і видів спілкування. В іграх складаються і вперше усвідомлюються дітьми їхні безпосередні взаємини один з одним, тут діти навчаються розуміти характер взаємин, здобувають необхідні комунікативні уміння і навички.

Гра є характерною формою діяльності дітей дошкільного віку. Становлення дитини як особистості відбувається в іграх, які організуються  у дитячих групах, де моделюються людські взаємини, що існують у співтовариствах дорослих людей. У рольових іграх  між дітьми складаються відносини співробітництва, взаємодопомоги, поділу і кооперації праці, турботи й уваги один до одного , а також іноді і відносини володарювання, навіть деспотизму і брутальності, тобто такі, у яких формуються як позитивні, так і негативні особистісні якості дитини.

У дошкільному віці спілкування дітей стає більш регулярним і тривалим, а ігри - різноманітними. У них на більш серйозній  основі розподіляються ролі, одержує розробку сюжетна основа гри, особливо в плані спілкування і взаємодії учасників один з одним. Перехід на нову, ігрову форму спілкування, що характеризується більшою ініціативністю і самостійністю дитини, також відбувається в цей час. В іграх дитина учиться сприймати і передавати інформацію, стежити за реакціями співрозмовників, враховувати їх у своїх власних діях. У цьому віці розширюється коло спілкування дитини і виходить за рамки сімейних зв'язків і відносин. У нього включаються інші дорослі люди, не члени родини, однолітки в дворі і з найближчого соціального оточення.

У дошкільників розвивається мотивація спілкування, уперше відкрито виявляється потреба в гарному до себе відношенні з боку оточуючих людей, бажання бути зрозумілим і прийнятими  ними. Діти в спільних іграх придивляються, оцінюють один одного й у залежності від таких оцінок виявляють  чи не виявляють взаємні симпатії. Якості особистості, що виявляються ними в грі, визначають взаємини, що формуються. З дітьми, що недотримують установлених правил у грі, що демонструють негативні риси характеру в спілкуванні, однолітки відмовляються мати справу. Виникає сюжетно-рольова й особистісна вибірковість у спілкуванні, що будується на усвідомлюваній, мотивованій основі.

Новий значний крок у розвитку спілкування й в ускладненні системи взаємин відбувається в зв'язку з приходом дитини в школу. Він визначається, по-перше, тим, що істотно розширюється коло спілкування й у нього утягує безліч нових людей. З усіма цими людьми в дитини установлюються визначені, як правило, різні відносини. По-друге, у зв'язку зі зміною зовнішньої і внутрішньої позиції молодшого школяра розширюється тематика його спілкування з людьми. У коло спілкування включаються питання, що співвідносяться з навчальною і трудовою діяльністю.

В шкільні роки коло друзів дитини починає швидко рости, а особисті прихильності стають більш постійними. Спілкування переходить на якісно більш високий рівень, тому що діти починають краще розуміти мотиви вчинків однолітків, що сприяє встановленню гарних взаємин з ними. У початковий період навчання в школі, у віці від 6 до 8 років, вперше утворюються неформальні групи дітей з визначеними правилами поведінки в них. Однак ці групи існують недовго і звичайно недостатньо стабільні по своєму складу.

Діти молодшого шкільного віку як і раніше багато часу проводять у різних іграх, але їх партнерами по грі частіше стають не дорослі люди, а однолітки. У дитячих групах під час гри установлюються свої специфічні взаємини з більш-менш вираженими мотивами міжособистісних переваг.

ВЗАЄМИНИ ПІДЛІТКІВ

Особливо інтенсивний розвиток спілкування дітей зі своїми однолітками одержує в підлітковому віці. Залучення підлітка в орбіту вже недитячих інтересів спонукує його до ініціативної перебудови взаємин з оточуючими людьми. Він сам починає висувати підвищені вимоги до себе і до дорослих, пручається і протестує проти звертання з ним як з маленьким. Підліток вимагає розширення своїх прав. Як реакція на непорозуміння з боку дорослої людини в підлітка нерідко виникають різні види протесту, непокори, неслухняності, що у вкрай вираженій формі виявляються у відкритій непокорі, негативізмі. Якщо дорослий усвідомлює причину протесту з боку підлітка, то він бере на себе ініціативу в перебудові взаємин, і ця перебудова здійснюється безконфліктно. У противному випадку виникає серйозний зовнішній і внутрішній конфлікт, криза підліткового віку, у який звичайно в однаковій мірі виявляються втягнутими і підліток, і дорослий. Конфлікти між підлітками і дорослими виникають, зокрема, через розбіжність їхніх думок про права й обов'язки дітей і батьків, дорослих і дітей. Важлива умова попередження і подолання конфлікту, якщо він уже виник, - перехід дорослого на новий стиль спілкування з підлітком, зміна відношення до нього як до нерозумного дитя на відношення до підлітка як до дорослого. Це, зокрема, означає максимально повну передачу підлітку відповідальності за свої вчинки і надання йому свободи для дій.

Однак фактичне збереження в підлітків багатьох чисто дитячих рис, зокрема недостатньо серйозного відношення до своїх обов'язків, а також відсутність в них здатності діяти відповідально і самостійно нерідко перешкоджають швидкій зміні відношення  підлітка до дорослого. Зволікання з боку дорослого в зміні відношення до підлітка в потрібному напрямку майже завжди викликає опір з боку підлітка. Цей опір при несприятливих умовах може перерости в стійкий міжособистісний конфлікт, збереження якого нерідко приводить до затримок в особистісному розвитку підлітка. У нього з'являється апатія, відчуження, зміцнюється переконання в тім, що дорослі взагалі не можуть його зрозуміти. У результаті саме в той самий момент життя, коли підліток найбільше потребує розуміння і підтримки з боку дорослих, вони втрачають можливість робити на нього вплив.

Зняттю міжособистісного конфлікту підлітка і дорослого звичайно сприяє встановлення між ними довірчих, дружніх взаємин, взаємної поваги. Створенню таких відносин допомагає звертання до підлітка з якими-небудь серйозними проханнями в різних справах.

У підлітковому віці в дітей складаються дві різні за своїм значенням для психічного розвитку системи взаємин: одна – з дорослими, інша – з  однолітками. Обидві вони продовжують формуватися в середніх класах школи. Виконуючи ту саму загальну роль, що соціалізує, ці дві системи взаємин нерідко входять у суперечність одна з одною  по змісту і по регулюючим  нормам. Відносини з однолітками звичайно будуються як партнерські і керуються нормами рівноправності, у той час як відносини з батьками і вчителями залишаються нерівноправними. Оскільки спілкування з товаришами починає приносити підлітку більше користі в задоволенні його актуальних інтересів і потреб, він відходить від школи і від родини, починає більше часу проводити з однолітками.

Відособлені групи однолітків у підлітковому віці стають більш стійкими, відносини в них між дітьми починають підкорятися більш вимогливим правилам. Подібність інтересів і проблем, що хвилюють підлітків, можливість відкрито їх обговорювати, не побоюючись бути осміяними і знаходячись у рівних відносинах з товаришами, - ось що робить атмосферу в таких групах більш привабливою для дітей,  аніж товариство дорослих людей. Поряд з безпосереднім інтересом один до одного, що характерне для спілкування молодших школярів, у підлітків з'являються два інших типа відносин, що майже не представлені в ранні періоди їхнього розвитку: товариські (початок підліткового віку) і дружні (кінець підліткового віку). У старшому підлітковому віці в дітей зустрічаються вже три різних типа взаємин, що відрізняються один від одного по ступеню близькості, змісту і тим функціям, що вони виконують у житті. Зовнішні, епізодичні "ділові" контакти служать задоволенню однохвилинних інтересів і потреб, що глибоко не торкаються особистість; спілкування на рівні товариських відносин сприяє обміну знаннями, уміннями і навичками; дружні зв'язки, що встановлюються, дозволяють вирішувати деякі питання емоційно-особистісного характеру.

Приблизно з VІ класу школи спілкування підлітків перетворюється в самостійний вид діяльності, що займає досить багато часу і виконує важливу життєву роль, причому значення спілкування з однолітками для підлітка, як правило, не менше, ніж всі інші його справи. Старшому підлітку не сидиться в будинку, він рветься до товаришів, виявляючи явне прагнення жити груповим життям. Неблагополучні особисті взаємини з товаришами сприймаються підлітками дуже важко, і в цьому можна переконатися, знайомлячись з акцентуаціями характеру, властивими підліткам. Багатьма дітьми цього віку розрив особистих відносин з товаришами сприймається як персональна драма. Для того щоб завоювати друзів, привернути до себе увагу товаришів, підліток намагається зробити все можливе,  іноді заради цього він йде на пряме порушення сформованих соціальних норм, на відкритий конфлікт із дорослими.

На першому місці у взаєминах підлітків стоять товариські відносини. Атмосфера таких відносин базується на "кодексі товариства", що містить у собі повага особистого достоїнства іншої людини, рівність, вірність, чесність, порядність, готовність прийти на допомогу. Особливо в підліткових групах засуджуються егоїстичність, жадібність, порушення слова, зрада товаришу, зазнайство, прагнення командувати, небажання рахуватися з думками товаришів. Таке поводження в групах підлітків не тільки відкидається, але нерідко викликає відповідні реакції стосовно порушника кодексу товариства. Йому виявляють бойкот, відмовляють у прийомі в компанію, у спільній участі в яких-небудь цікавих справах.

У групах підлітків звичайно встановлюються відносини лідерства. Особиста увага з боку лідера особливо цінна для підлітка, що не знаходиться в центрі уваги однолітків. Особистою дружбою з лідером він завжди особливо дорожить і будь-що прагне її завоювати. Не менш цікавими для підлітків стають близькі друзі, для яких вони самі можуть виступати як рівноправні партнери або лідери.

Подібність в інтересах і справах є найважливішим чинником дружнього зближення підлітків. Іноді симпатія до товариша, бажання дружити з ним є причинами виникнення інтересу до справи, якою займається товариш. У результаті в підлітка можуть з'являтися нові пізнавальні інтереси. Товариш стає для підлітка зразком для наслідування, у нього з'являється бажання стати таким же, придбати ті ж особистісні якості, знання, уміння, навички. Дружба активізує спілкування підлітків, за розмовами на різні теми в них проходить багато часу. Вони обговорюють події з життя їхнього класу, особисті взаємини, вчинки однолітків і дорослих, у змісті їхніх розмов буває чимало різноманітних "таємниць".

Пізніше, до кінця підліткового віку, з'являється потреба в близькій людині, виникають особливі моральні вимоги до дружніх взаємин, взаємна відвертість, взаєморозуміння, чуйність , уміння зберігати таємницю. "Споріднення душ" стає з віком усе більш значимим фактором, що визначає особисті взаємини підлітків. Оволодіння моральними нормами складає найважливіше особистісне придбання підліткового віку.

До кінця цього віку в підлітків виникає інтерес до особи протилежної статі, прагнення подобатися і, як наслідок цього, з'являється підвищена увага до своєї зовнішності, одягу, манер і поводження. Спочатку інтерес до людини протилежної статі нерідко носить характер незвичайного зовнішнього вираження. Хлопці починають задирати дівчат, однак така підвищена взаємна "увага" з боку однолітків  між тим дає, очевидно, явне задоволення. Пізніше характер відносин міняється, з'являється сором'язливість, скутість, боязкість, іноді супроводжувані збереженням "дивної" зовнішньої атрибутики в поводженні: напускна байдужість, презирливе відношення до однолітка протилежної статі і т.п. Усі ці симптоми характерні для дітей, що навчаються вже в V-VІ класах. У цей час дівчатка, що у підлітковому віці починають прискорено фізично розвиватися, уже хвилює, хто і кому подобається, хто на кого і як дивиться, хто з ким дружить і ін.

У VІІ-VІІІ класах між хлопчиками і дівчатами з'являються більш романтичні відносини, вони починають писати один одному записки, призначають побачення, разом гуляють по вулицях, ходять у кіно. На основі таких взаємин у підлітків виникає бажання ставати кращим з'являється потреба до самовдосконалення. У цьому віці більшість дітей починають займатися самовихованням.               

Щоб здійснилися батьківські сподівання

«Батьки найменше

 прощають своїм дітям ті вади,

які вони самі їм прищепили».

Фрідріх Шиллер

    «Що вийде з мого нащадка, ким він виросте?» — з хвилюванням запитують себе  батьки, бо хочуть, щоб їхні діти були доско­налішими за них.

    Вони уявляють ідеальну людину майбутнього. Але повітряні замки руйнуються буквально з перших днів після поло­гів. Виявляється, що все набагато складніше.

    Щоб уникнути поширених помилок у вихованні дітей, батькам насамперед слід з'ясувати:

• чому вони хочуть мати дитину?
• чого очікувати від своєї дитини?
• як будувати діалог з дитиною?
• як створити продуктивну основу для діалогу?
• яким має бути вихований процес?

Чого очікувати від своїх дітей?

Поширена помилка — очікувати від своєї дитини надто багато. Іноді батьки або інші близькі ро­дичі дитини сприймають її як останній шанс реалізу­вати свої амбіції. Мама мріяла стати балериною, тато хотів підкорити космос, бабуся марила музикою, а «від­дувається» за все це малюк, якого воліють бачити ге­нієм. Однак бажання дитини часто не збігаються з очікуваннями батьків, вона робить все з-під палки і не так геніально, як хотілося б рідним. І тоді батьки починають вважати свою дитину невдахою. На­віть якщо їй вдається досягти видимих успіхів в іншій галузі, старше покоління залишається незадоволеним та розчарованим. Фактично батьки відмовляють нащадкові у заслуженому визнанні його зді­бностей і талантів, не кажучи вже про підтримку. А це призводить до послаблення родинних зв'язків, частих сварок, психологічного трав­мування. Тому у вихованні дитини важливо не лише те, якою хочуть її бачити батьки, а й те, як вони з цим справляються.

Як будувати діалог з дитиною?

Дуже важливий чинник, який ускладнює відносини між батька­ми та дітьми, — невміння старших спокійно і шанобливо вислов­лювати свої думки молодшим. Адже враження від повсякденного спілкування у батьківській родині — найперший і, мабуть, найваж­ливіший соціальний досвід дитини, який впливає на весь її подаль­ший розвиток. Саме тому налагодження діалогу є необхідною умо­вою для нормального і своєчасного розвитку дитини.

Нерідко батьки не можуть, не вміють або не готові спокійно та чітко пояснити дитині, чого вони від неї хочуть, тобто озвучити свої сподівання. Але як дитина повинна про них дізнатися? Очевидно, за розчарованим зітханням батьків та реплікою на її адресу: «А ми від тебе очікували...» Може скластися ще гірша ситуація, коли батьки нескінченно лають дитину, залучаючи сторонніх людей, щоб ті наві­ювали синові (або доньці), якою йому (їй) потрібно бути.

    Уміння правильно обговорити проблему з дити­ною — ще один важливий момент педагогічного мис­тецтва батьків, які будують свої відносини з нею за принципом співпраці. Це можливо, якщо з раннього дитинства між різними поколіннями встановлювався діалог, а не монолог. Якщо ж менший член родини має бути тільки вухами, а батьки — тільки го­лосом, то нічого не вийде.

Батькам варто порекомендувати засвоїти такі репліки:

• «Кож­на твоя думка мені цікава»,
• «Увесь твій досвід і всі твої думки, пере­живання душі — важливі для мене»,
•  «Поясни, я не розумію».

     Проблема дорослих у родині полягає ще й у тому, що вони майже завжди ставляться до дитини зверхньо: вони все розумі­ють, а малий неслух — ні. Хоча іноді так корисно чесно сказати: «Я не розумію, ти мені поясни». Дуже багато речей од­разу проясняється. Адже діти охоче ді­ляться своїми думками, коли до них ставляться з інтересом та не засуджу­ють.

    Не варто забувати, що син чи донька — це самос­тійна особистість, на яку неможливо вплинути, якщо у відносинах втрачена довіра.

Яким має бути виховний процес?

Виховання не може бути стихійним. Чітке усвідомлення батька­ми того, чого вони хочуть та чого не хочуть, допоможе їм сформулю­вати свою позицію як вихователів і намітити стратегію виховання. Ось його головні принципи:

• дитина має право бути такою, яка вона є;
• дитина має знати, чого хочуть від неї батьки; що в її по­ведінці їх задовольняє, а що — ні;
•  батькам слід аргументувати пре­тензії;
• дитину не можна карати за те, чого вона не знала. Відпо­відальність дітей за вчинки має базуватися на їх розумінні скоєного;
• батьки не повинні щось вимагати від дитини, якщо самі не дотримуються цих вимог та правил;

• дитину не можна карати за поведінку, в якій немає злісної непокори.

Злісна ж непокора є обдуманим актом, відмовою визнавати батьківську владу. Виявля­ється вона лише тоді, коли дитина знає, чого хочуть від неї батьки, але робить усе навпаки;

• конфлікт необхідно завершувати демонстрацією ніжності. Щоразу дитину необхідно пригорнути і приголубити;
• гідність дитини не можна принижувати фізичними пока­раннями.                      Вони порушують її права члена сім'ї і суспільства та свід­чать про безсилля батьків як вихователів.

Порушення чи недотримання цих настанов, відсутність або недостатність культури у батьків призводять до їх жорстокого по­водження з дітьми. Натомість дотримання згаданих принципів сі­мейного виховання дітей допомагає створити атмосферу емоційної захищеності дитини, привчити її поважати інших. Батьки почина­ють ліпше розуміти емоційні та фізичні особливості різних періодів дитинства, вони доцільніше обирають методи виховання відповідно до індивідуальних потреб дівчаток і хлопчиків.

«Спочатку ви приносите

 себе в жертву заради тих,

кого любите, а потім їх же

 за цю жертву ненавидите».

                                                                 Бернард Шоу

Від ідеальних сподівань — до реальних стосунків

Для того щоб усвідомити пріоритети у вихованні дитини, мож­на рекомендувати батькам виконати таку вправу.

Створіть уявний образ своєї дитини, яка вже стала дорослою. Якою вам хотілося б її бачити років так через двадцять? Які якос­ті вона матиме? Які у вас складуться стосунки? Природно, що цей портрет буде лише позитивним: ваша дитина виросте чуй­ною, доброю, турботливою, сміливою, розумною, успішною, тоб­то щасливою людиною. Уявіть, як ви радітимете її успіхам. Що конкретніше вдасться уявити деталі, то яскравішим буде образ. Зрозуміло, що не варто уявляти, як дитина виросте хуліганом чи скандалістом. Ви також не повинні обирати за неї професію, ін­ститут, дружину (чоловіка) тощо. Усе це дорослий «малюк» чудо­во зможе зробити сам, володіючи тими прекрасними якостями, які ви виховали у нього.

    Звичайно, недостатньо тільки говорити та думати про свою ди­тину. Необхідно, щоб цінність особистості вимірювалася реальни­ми успішними справами. Варто навчити нащадка робити щось (те, до чого в нього справді є інтерес та схильність) дуже добре. Відтак він зможе вигідно відрізнятися від однолітків та вмітиме це показати. І тоді отримає визнання не лише від рідних, а й від інших людей.

Пам’ятка  для батьків

• Дитина ні в чому не винна перед вами. Ні в тому, що з’явилася на світ. Ні в тому, що створила вам додаткові труднощі. Ні в тому, що не дала очікуваного щастя. Ні в тому, що не виправдала ваших очікувань. І ви не маєте права вимагати, щоб вона вирішила ці проблеми.
• Дитина – не ваша власність, а самостійна людина. І вирішувати до кінця її долю, а тим більше ламати, на свій розсуд їй життя, ви не маєте права. Ви можете лише допомогти їй вибрати життєвий шлях, вивчивши її здібності  й інтереси.
• Дитина далеко не завжди буде слухняною і милою. Її капризи і впертість так само неминучі, як самий факт її присутності в родині.
• У багатьох капризах і витівках дитини винні ви самі, бо вчасно не зрозуміли її, не прийняли її такою, якою вона є.
• Дитина має численні чесноти. Ви повинні завжди бачити найкраще та вірити у неї, бути впевненим у тому, що рано чи пізно це найкраще неодмінно проявиться.

Стосунки з дітьми варто вибудовувати, керуючись ЛЮБОВ'Ю!!!

 «Золоті» правила  для батьків першокласників

1. Заздалегідь привчайте дитину до відповідного розпорядку дня, особливо якщо вона не відвідує дошкільного закладу.
2. Демонструйте любов до дитини незалежно від її оцінок у школі. Вона має відчувати, що дорога вам завжди, незважаючи на те, чи збігаються її шкільні досягнення з вашими уявленнями й вимогами. Таке ставлення допоможе сформувати стійку позитивну самооцінку на все життя.
3. Полюбіть школу, в яку ви віддали свою дитину. У жодному разі не можна дозволяти собі некоректних коментарів про школу та її вчителів, особливо у присутності дитини. Малюку важко одразу сприйняти авторитет учителя.
4. Говоріть із дитиною щодня про всі дрібниці, про складні і приємні події, про її відчуття від тих чи інших справ, про шкільне життя.
5. Враховуйте побажання дитини. Адже до школи йде вона, а не ви. Тож варто дослухатися, який вона хоче портфель, пе­нал, олівці, яка форма їй більше до вподоби, необхідно дати змогу зробити вибір із декількох представлених варіантів від­повідно до ваших фінансових можливостей.
6. Якщо ваш малюк хоче взяти із собою до школи щось нестандартне, скажімо, маленьку іграшку, — дозвольте! Батьки помиляються, намагаючись навіяти дитині, що відтепер вона стає дорослою. Дитинство після 1 вересня не закінчується. Цей про­цес тривалий, особливо для шестирічок.
7. Ще до школи варто з'ясувати нахили малюка і розпочати заняття хореографією, спортом, музикою, малюванням, до­помогти спрямовано витрачати енергію до початку шкільного навчання і досягати позитивних результатів у тій справі, що по­добається саме йому, а не тільки вам.
8. Показуйте, що ви задоволені здобутками своєї дитини, уникайте підкреслення її невдач.

                 АДАПТАЦІЯ ДО СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ

Упродовж усього свого життя ми стикаємося із проблемою адаптації. Дитина йде до дитячего садка, дошкільник починає навчання в школі, молодший школяр переходить до середньої ланки, випускник вступає до вищого навчального закладу, людина просто змінює місце проживання... Від того, наскільки успішним буде період адаптації, залежать подальше навчання та кар'єрні успіхи — тому, на наш погляд, цій проблемі слід при­ділити найбільшу увагу.

Проблема переходу молодших школярів до середньої школи досить гли­бока: вона полягає також у переході дітей до іншої школи, де п'ятикласни­ки — наймолодші школярі, яким доводиться засвоювати закони нової школи. Також слід враховувати можливість переформування класів унаслідок різних причин. На цьому етапі ми стикаємося із проблемою адаптації дітей до нової навчальної ланки, нового класу, нової школи.
 

Зовсім неочевидно, що перехід з однієї сходинки освітнього процесу на іншу обов'язково повинен мати кризовий характер, супроводжуватися різким розривом між попереднім і наступним способом життя. Інновацій­ною педагогічною практикою вже доведено, що багатьох кризових явищ переходу від початкової школи до середньої можна уникнути, якщо сам перехід будується як м'який і поступовий.

Кожна людина в певні періоди свого життя зазнає труднощів у зв'язку із освоєнням нового виду діяльності, переходом до нової ситуації, нових умов життя. Критерієм успішності адаптації до нових умов є, насамперед, ступінь збереження психологічного й фізичного здоров'я.

Термін «дезадаптація» позначає порушення процесів взаємодії людини з навколишнім світ Й має на увазі нездатність і неспроможність дитини знайти в просторі шкільного навчання своє місце, щоб її прийняли такою, якою вона є, зберігаючи й розвиваючи свою індивідуальність, потенціал і можливості для самореалізації та самоактуалізації.

Головна причина труднощів в адаптації — нестикування програм початкової та середньої школи через розбіжності цілей навчання. Основ­не завдання початкової школи полягає в тому, щоб адаптувати дитину до нового способу життя, де провідною виступає навчальна діяльність, і сформувати в неї початкові шкільні навички — навчити читати, писати, рахувати. А основне завдання середньої школи — увести підлітка в систему наук, ознайомити його з фундаментом наукових знань.

Таким чином, різниця між попереднім і наступним способами життя виявляється значною.

Наводимо орієнтовний перелік заходів від зниження ризику дезадапта­ції під час переходу від початкової школи до середньої:

1. Розподіл навантаження вчителям у березні місяці для того, шоб у вчи­телів, що приймають і випускають класи, було досить часу для узго­дження своїх дій і вимог.
2. На початку навчального року в педагогів мають бути візитки для кра­щого запам'ятовування дітьми прізвищ, імен та по батькові.
3. На початку навчального року проведення гри «Подорож школою» для того, щоб діти запам'ятали розташування кабінетів.
4. У разі виникнення проблем між дітьми в класі можна провести тренін-ги на згуртованість класного колективу.
5. Обов'язкове використання принципів раціональної побудови уроку (використання пауз, фізкультхвилинок та ін.)
6. Провести батьківські збори та класні години за темою «Режим дня школяра як основа здорового способу життя».
7. Поговорити про узгодженість домашнього завдання за предметами та ін.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ В СІМ'Ї 

Обдарованість - це високий рівень здібностей людини, що дозволяє їй досягти особливих успіхів у певній галузі діяльності. Розрізняють загальну і спеціальну обдарованість. Загальна розумова обдарованість виявляється в оволодінні всіма видами діяльності, для успішного здійснення яких необхідні певні розумові якості. Спеціальна обдарованість пов'язана з певними видами діяльності, в яких вона найбільше розвивається. 

Розрізняють обдарованість:

·      соціальну - лідерську;  

·      художню - музичну, образотворчу, сценічну; 

·      психомоторну - спортивні здібності;

· інтелектуальну - здатність аналізувати, мислити, зіставляти факти (серед інтелектуальних дітей є такі, які навчаються відмінно з 1-2 предметів і не встигають з інших); 

· академічну - надзвичайна здатність до навчання взагалі, стають відмінними спеціалістами; 

·      творчу - нестандартне бачення світу й нешаблонне мислення (але такі діти часто не досягають поставленої мети і є невдахами. З дитинства вони всіх дратують. Важливо таку дитину побачити і допомогти їй). 

Усі обдаровані діти мають потребу в знаннях, яскраво виражений інтерес до певної галузі знань. Немає потреби примушувати їх вчитися, вони самі шукають собі роботу, частіше складну інтелектуальну, із задоволенням нею займаються, присвячуючи їй увесь свій вільний час. Обдаровані діти вільно і швидко оволодівають відповідними вміннями і навичками. Вони показують високий рівень досягнень. 

Обдарована дитина шукає спілкування з дорослими, бо ті розуміють її краще, ніж однолітки, які часто насміхаються, дають прізвиська. Обдаровані діти часто перебільшено емоційні, вони запальні, легко збуджуються через дрібниці, але це не вередування, а виявлення багатства їх натури. 

Творчі діти рідко бувають спокійними, вони страждають від своєї винятковості, але багатьох рятує тонке відчуття гумору, вони цінують його. У них особлива мова, особливе сприйняття. Вони потребують особливого виховання, спеціальних, індивідуальних навчальних програм, спеціально підготовлених вчителів, шкіл. 

Взагалі батьки заохочують і бажали б розвивати в своїй дитині пізнавальні потреби та різні здібності, але роблять вони це по-різному. Деякі батьки прагнуть до того, щоб дитина запам'ятала більше фактів, назв, подій, відчувала гордість за свої знання. 

Для виявлення обдарованості використовують різні методи: від найпростішого батьківського спостереження до спеціально розроблених стандартизованих та тестових завдань. 

Батьки використовують виховні стратегії: стратегія прямого виховного впливу, де вони постійно пропонують дітям якісь розвиваючі ігри, вправи. Інколи ця стратегія дає результати, але дуже часто в дитини виникає внутрішня протидія. Друга категорія батьків вважає, що вивчати та розвивати їхню дитину повинні фахівці. Але не потрібно повністю перекладати всі турботи на плечі інших, а самим знаходитись осторонь. 

Третя стратегія - коли батьки дають вибір своїй дитині й намагаються підібрати гарну школу, не контролюючи розвиток здібностей. 

Найголовніше в таких сім'ях - атмосфера пізнавальних інтересів самих батьків (самі читають, ходять на виставки, не нав'язуючи свого інтересу). Така стратегія саморозвитку виявилась найефективнішою. 

У кожній дитині закладені певні здібності, тільки в одних вони виявляються дуже яскраво й виразно, а інших залишаються дрімати всередині. Здібності можуть виявлятися і в ранньому дитинстві, і в зрілому віці. Від народження всі діти здібні, однак такі рівні здібностей, як обдарування, талант і геніальність притаманні далеко не кожному. Батьки повинні добре знати, що обдаровані діти швидше за інших виконують завдання, прагнуть до самостійності, до розв'язання завдань проблемного характеру або таких, які вимагають кмітливості, різних способів розв'язання, творчості. 

Розвиток здібностей нерозривно пов'язаний із формуванням інтересу. Обдарованість і талант не люблять тиску. Більшість дітей конфліктують з учителями, батьками в разі нетактовного ставлення, відсутності уваги або належного розумового навантаження. Ці діти відрізняються гарною пам'яттю, багатим словниковим запасом, вони надзвичайно гостро переживають невдачі, часто перебувають у стресовому стані, впертість і прагнення довести розпочату справу до кінця, що нерідко сприймається дорослими як вередливість, а допитливість може оцінюватися як порушення норми. Батькам потрібен індивідуальний підхід до вирішення проблемних питань з дитиною. Вони повинні здійснювати контроль над читанням дитини, захопленнями, але спрямувати свою діяльність на організацію допомоги дитині, збільшити ступінь самостійності, здатність до ефективного вирішення різного роду проблем, створити умови для забезпечення позитивного емоційного стану обдарованої дитини, позитивно-стійкого ставлення до життя, творчої діяльності. Стосунки батьків повинні будуватися на довір'ї. Допомога не може мати форму наказу, батьки повинні формувати в дітей стійкість у тихотравмуючих ситуаціях, навчати навичкам саморегуляції, набуття вміння щодо адаптації у соціально значущому середовищі без зниження потреби в реалізації обдарованості. 

Батьки повинні особливу увагу приділяти розвиткові пізнавальних інтересів дитини, адже завдяки їм формуються основні інтелектуальні вміння, необхідні для засвоєння знань, закладається основа для дальшого успішного оволодіння знаннями. Василь Сухомлинський зазначав, що до кожної дитини треба підхід. Тому батьки повинні розвивати у своїх дітей активну пізнавальну діяльність, зацікавлювати дитину різними видами завдань (пошукових, логічних, ігрових). 

Поради батькам, які бажають розвивати здібності своїх дітей

1.      Не стримуйте розкриття потенційних можливостей психіки. 

2.      Уникайте однобокості в навчанні та вихованні. 

3.      Не позбавляйте дитину ігор, забав, казок, створюйте умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності. 

4.      Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до себе і до оточуючих), тому що людина, енергія якої скована загальними потребами, проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження. 

5.      Залишайте дитину на самоті і дозволяйте їй займатися своїми справами. Пам'ятайте, якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас. 

6.      Підтримуйте здібності дитини до творчості і співчувайте у випадку невдачі, уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини. 

7.      Будьте терпимими до ідей, поважайте допитливість, реагуйте на запитання дитини. Навчати потрібно не тому, що може сама дитина, а тому, що вона опанує з допомогою дорослого, показу, підказки.

Поради батькам, які виховують обдаровану дитину

Найперше - потрібно любити свою дитину. Приймати дитину такою, якою вона є, беручи участь у її розвитку, підтримуючи, а не нав'язуючи свої інтереси, давати дитині можливість вибору. Для розвитку творчого потенціалу, як показали дослідження, необхідна не лише адекватна оцінка сил дитини, але трішки завищена, зазнайкою вона не виросте, зате у неї буде запас сил та впевненість при невдачах, до яких треба готувати змалку. 

Батьки повинні бути прикладом, адже дитина свідомо переймає вашу манеру говорити, ходити, працювати, відповідальності за доручену справу. Кожен батько повинен пам'ятати правило: "Не зашкодь!" Адже обдарована дитина більш чутлива, ранима, тому потрібно давати вільний час для того, щоб побути дитині на самоті, поміркувати, пофантазувати. За допомогою тренінгів дати їй можливість глибоко зрозуміти себе та інших. Дорослі часто батьки повинні радитися із психологом щодо виховання обдарованої дитини. 

Батьки повинні завжди пам'ятати, що для обдарованої дитини творчість є життєвою необхідністю. Тому дитину потрібно готувати до спостережливості, наполегливості, формувати вміння доводити почату справу до кінця, працелюбність, вимогливість до себе, задоволення від процесу творчості, терпляче ставлення до критики, впевненості при невизначеності, гордості і почуття власної гідності, чулість до аналізу моральних проблем. 

Батьки також повинні усвідомлювати, що надзвичайно велика роль у процесі формування особистості обдарованої дитини належить волі. Вольові риси є стрижневими рисами характеру, адже за наявності мети, яку особистість досягає в житті, долаючи перешкоди, є цілеспрямовуючим життя. Цілеспрямовані люди знаходять своє щастя в житті, вони вміють поставити перед собою чітку, реальну мету.

Поради Девіда Льюїса щодо розвитку обдарованої дитини

1. Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче і чесно. серйозні запитання дитини сприймайте серйозно. 

2. Створіть у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи. не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи. 

3. відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять. 

4. Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення. 

5. Надавайте дитині можливість у виявленні турботи. 

6. Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення. 

7. Показуйте дитині цікаві місця. 

8. Допомагайте дитині нормально спілкуватися з дітьми, запрошуйте дітей до своєї оселі. 

9. ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей. 

10. ніколи не карайте дитину приниженням. 

11. Купуйте дитині книжки за її інтересами. 

12. Привчайте дитину самостійно мислити. 

13. Регулярно читайте дитині чи разом з нею. 

14. Пробуджуйте уяву та фантазію дитини. 

15. уважно ставтеся до потреб дитини. 

16. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці. 

17. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету. 

18. Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки. 

19. Хваліть дитину за навчальну ініціативу. 

20. Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими. 

21. У заняттях дитини знаходьте гідне похвали. 

22. Спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно. 

23. Допомагайте дитині бути особистістю. 

24. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей. 

25. Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини. 

26. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих. 

27. Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд. 

Література 

1. Дубравська Д.М. Основи психології. - Львів: Світ, 2001. - С.233-235. 

2. Зазимко О. Психолого-педагогічні вимоги до індентифі-кації технічної обдарованості в юнацькому віці // Педагогіка і психологія. - 2001. - №2. - С.14-23. 

3. Каган М.С. Человеческая деятельность - М.,1974. - С.14-34. 

4. Ліндсей Т., Халл К., Томпсон Р. Творче і критичне мислення: Хрестоматія загальної психології. Психологія мислення. - М., 1981. - С.178. 

5.Недодатко Н. Формування навчально-дослідницьких умінь старшокласників // Рідна школа. - №9. - 1999. - С.36-38. 

6 Пономарев Я. А. Психология творения. - М. : Москва. Психол.-соц. инст., Воронеж: МОДЄК, 1999. - 327 с. 

7. Фромм Э. Искусство любить. - М., 1981. - С. 23-72.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ БАТЬКАМ

ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ

ПІДЛІТКОВОМУ ТЮТЮНОПАЛІННЮ

Перед тим, як розпочати із дитиною розмову про шкідливий вплив паління, батьки мають визначити, що саме вони хочуть до­вести до її свідомості? Слід пам'ятати, що метою розмови має стати не запобігання зіткненню дитини із тютюном, а її навчання при­ймати розумні рішення, займати правильну і відповідальну позицію — тобто уміти повністю відмовитись від уживання шкідливих речовин.

ЯК СЛІД ОБГОВОРЮВАТИ ІЗ ДІТЬМИ ДАНУ ПРОБЛЕМУ

Обговорюючи паління зі своїми дітьми, ви можете вплинути на їхнє ставлення до паління. У такій розмові ви можете пояснити, які бувають негативні аспекти паління і чому ви не хотіли б, що ваші діти палили.

Негативні сторони паління, які можуть бути важливими для вашої дитини:

• Паління шкідливе для здоров'я.
• Через паління набагато погіршується фізичний стан

     (важливий аргумент, якщо дитина займається спортом).

• На паління йде багато грошей.
• Через паління стають жовтими пальці і коричневими зуби, погіршується зовнішність.
• Через паління з'являється поганий запах із рота.
• Через паління смердить одяг.

Оберіть відповідний момент. Розмова про паління буде більш ефективною, якщо вона відбувається у невимушеній обстановці. Ви можете згадати цю проблему під час миття посуду або при іншій слушній нагоді, коли ви робите щось разом зі своєю дитиною. Якщо  ж  ви роздратовані або дитина втомилася, краще зовсім не розпочинати розмову про паління. Якщо дитина показує, що не хоче говорити, не наполягайте, але спробуйте наступного разу при слушній нагоді.

- «Щоб бути прийнятим в колектив, необхідно палити», -  Якщо ваша дитина думає так, ви можете обговорити з нею це питання. Якщо такий стан речей має місце, спробуйте пояснити, що ця дружба не така щира, як могло видатися іншій дитині.

- Заборона на паління може викликати протест. Бажання самостійно вирішувати, що робити, а що ні, є характерною рисою дітей у їхньому дорослішанні. Якщо ви забороните дитині палити, ви позбавите її можливості самостійного вибору. В результаті дитина почне палити просто з відчуття протесту. Спонукання і дозвіл самому зробити  вибір на користь відмови від паління значно підвищує шанси на те, що дитина згодом дотримуватиметься цього рішення.

- Дайте дитині висловити свою думку. Підлітки хочуть, щоб їх сприймали всерйоз. Цю потребу ви можете використовувати, да­йте дитині можливість висловити свою думку. І, звичайно поважайте цю думку. Таким чином, дитина відчує, що до неї ставляться серйозно, що значно полегшить подальшу дискусію щодо паління. Повчання завжди має протилежний ефект!

- «Паління знімає стрес і заспокоює нерви». Багато паліїв пере­конані, що паління знімає стрес. Справді, вони дійсно відчувають себе більш розслаблено, але лише тому, що вони на якийсь час від­риваються від занять і проводять його за палінням. Тому ви повин­ні допомогти дитині знайти інші методи боротьби із стресом, такі, як хороша підготовка до іспиту, дихальні вправи, спорт, хобі.

 - Разом зі своєю дитиною сформулюйте причини, чому не слід палити. Склавши спільно з своєю дитиною список причин, чому не потрібно палити, ви спонукаєте її виробити свою власну думку. Звичайно, дітей підштовхують до паління інші діти або реклама. Вислухавши всі «за» і «проти» паління, дитина матиме можливість скласти свою власну думку. Якщо дитина вирішить не починати палити, їй легше буде опиратися тиску свого оточення. Це утримає її від початку паління.

ЯК УТРИМАТИ ДИТИНУ ВІД ПАЛІННЯ,

ЯКЩО ВОНО БЕЗПОСЕРЕДНЬО

СТОСУЄТЬСЯ БАТЬКІВ?

Навіть якщо ви палите, ви можете вплинути на ставлення ва­шої дитини до паління! Найкраще, що ви можете зробити — кинути палити.  Діти дивляться на батьків і часто повторюють їхні вчинки. Кинувши палити, ви подасте хороший приклад. Але, як ви знаєте, це не дуже просто. Тому ось вам декілька ідей про те, як ви, курець, можете вберегти дитину від наслідування вашого прикладу.

Постарайтеся поговорити з дитиною про паління. Батьки, що палять, говорять зі

своїми дітьми про паління рідше, ніж ті, що не па­лять. Мало розмовляючи з вами про це, дитина може подумати, що паління — це нормально. В результаті зростає шанс, що дитина почне експерименти з тютюном.

«Паління — це круто, по-дорослому і приносить популяр­ність». Підлітки часто думають, що паління — це «по-дорослому». Ви повинні розказати дитині, що ці люди залежні, що вони не мо­жуть обійтися без тютюну, і що дійсно робить людину сильною і до­рослою, так це завоювання авторитету без допомоги сигарет. Важлива деталь при таких розмовах — ваше власне паління. Поясніть вашій дитині, чому ви палите і що в той же час не хочете, щоб ди­тина робила те ж саме. Таким чином, дитина розбереться в ситуа­ції і буде більш схильна сприймати ваші поради. Розказуючи про свою власну залежність, ви дасте дитині зрозуміти, чому їй не слід починати палити.

Намагайтеся якомога менше палити у присутності дітей. Ду­же шкідливо для здоров'я постійно перебувати у задимленій атмос­фері. Особливо у дітей від цього підвищується вірогідність захво­рювання дихальних шляхів і вух. Діти, що постійно знаходяться в прокурених місцях, хворіють частіше ніж ті, хто знаходиться в ат­мосфері, вільній від тютюнового диму. Тому намагайтеся не пали­ти вдома, в машині або іншому місці, де часто знаходиться ваша дитина.

Поради до розмови про паління:

• Розкажіть дитині, чому ви палите.
• Поясніть дитині, чому ви не хочете, щоб вона почала палити.
• Поясніть, що варто тільки почати палити і кинути буде вже дуже складно.
• Не потрібно просто забороняти палити, постарайтеся пере­конати, що паління шкідливе для здоров'я.
• Разом з вашою дитиною знайдіть аргументи проти паління.
• Разом з дитиною підрахуйте, скільки грошей витрачає серед­ній палій щорічно.

Якщо ваша дитина палить, постарайтесь переконати її в тому, що це не найрозумніший із її вчинків. Для цього доцільно показати  підлітку переваги відмови від паління.

Кинути палити нелегко, але це одразу дає вам певні переваги. Під час дослідження, проведеного серед колишніх паліїв, які не палили 6 тижнів, було проведено опитування стосовно переваг, які вони от­римали після відмови від цієї звички.

Було зазначено наступне:

• збільшення самоповаги, почуття гордості;
• краще самопочуття;
• більш глибоке дихання / більше кисню;
• енергійність, особливо вранці;
• відсутність кашлю;
• спроможність більше працювати фізично;
• кращий запах та збільшення смакової чутливості;
• більш здоровий колір шкіри;
• більш природній голос;
• тепліші руки та ноги.

Проблема впливу засобів масової інформації на формування особистості
 

    В теперішній час значно зріс вплив засобів масової інформації на особистість. Провідну роль у цьому процесі займає Телебачення. Якщо в 70-80 роках телевізор вважався розкішшю, то зараз це незамінна річ в кожній родині. Поступово телебачення витісняє газети і журнали, конкурує з радіо. Конкуренція з пресою пояснюється появою на телебаченні нових технологій: цифрове, супутникове телебачення, комп’ютерні технології. В зв’язку з цим помітно зросла оперативність передачі інформації і як наслідок ускладнена можливість контролю за  чистотою ефіру.

    Ще одним засобом впливу на особистість є нещодавно винайдений, апробований, такий доступний високошвидкісний Інтернет. Декілька років тому цей засіб комунікації застосовували лише на великих підприємствах, організаціях різного профілю. На сьогодні ж за допомогою Інтернету можна отримати  інформацію значно легше, ніж будь яким іншим способом, навіть не виходячи з дому. Саме цим і займаються сучасні підлітки, в яких лише починається формування особистості.

    Підлітковий вік - це один з найважливіших етапів життя людини. В ньому багато джерел і починань всього подальшого розвитку особистості. Для підлітка – це період значних змін. Дитина не завжди може адекватно реагувати на оточуюче середовище. В цей час поведінка стає нестійкою, підвищується збудливість, імпульсивність. Ці та багато інших негативних рис з’являються під впливом ЗМІ.

Перехідний вік – це особливий період, важливими ознаками якого є початок статевого дозрівання та виокремлення внутрішньої сфери власного «я», розвиток критичності до всього. Перегляд телебачення чи сидіння за комп’ютером займає у підлітка час, який можна було б провести активно, спілкуючись або займаючись творчою діяльністю. Здійснення творчої діяльності передбачає активну участь у громадських заходах, бажання допомогти, творити, зацікавленість реальним світом, а не віртуальним.

    Актуальність розгляду даної проблеми полягає в тому, що сучасні підлітки все більше часу проводять за екраном телевізору чи за комп’ютером, ніж того вимагають їхні потреби в інформації чи розвагах, і це негативно впливає на формування повноцінної особистості. Існує думка, що ЗМІ є своєрідним наркотиком, гіпнотичний вплив якого призводить до часткової втрати людиною особистої свободи, сили волі. Час, який проводить підліток в контакті з медіа продукцією постійно збільшується, при цьому формується стійке пасивне споглядання, свідома чи несвідома відмова від особистісного спілкування.

    В сучасному світі людина з раннього дитинства опиняється в оточенні техносфери, вагомою частиною якої являються засоби масової інформації, що грають важливу роль в житті людини. До складу ЗМІ входять: преса, радіо, телебачення, Інтернет. При чому, на перші місця вийшли так звані електронні засоби.
   
    На сучасному етапі існування суспільства певною популярністю і авторитетом користуються Інтернет-ЗМІ (інтернет-видання) - регулярно оновлюваний інформаційний сайт, який ставить своїм завданням виконувати функцію засобу масової інформації. Більшість Інтернет-ЗМІ оновлюється щодня або навіть безперервно протягом дня. Завдяки цій оперативності Інтернет часто використовується як джерело інформації для звичайних ЗМІ. Інтернет можна розглядати як медіа-середовище, аналогічне телебаченню, радіо та пресі.     

    При контакті з телебаченням чи комп’ютером рухова діяльність дитини уповільнюється, або ж і взагалі вона нерухома, напружена, що є неприродним для неї станом. Наслідком тривалої нерухомості  може бути виникнення сильного збудження дитини. Чим більше часу дитина проводить біля телевізора, тим менше він спілкується з іншими людьми. Саме тому дитина поступово втрачає здатність до повноцінного людського мовлення. Це призводить до відставання у психічному розвитку.

    Сучасне інформаційне суспільство найбільше асоціюється з Інтернетом як основою найновіших інформаційних відносин. Саме студенти та школярі є активними користувачами цієї мережі. Вони звертаються до Інтернету задля пошуку інформації (для навчання), віртуального спілкування, для розваг. Підлітки активно користуються Інтернетом як за допомогою домашнього комп’ютера, так і в навчальному закладі, в Інтернет-кафе. Але Інтернет і комп’ютер не може замінити сучасним школярам інших радощів життя: спілкування з однолітками, спортивні секції, творчі гуртки, туристичні поїздки, подорожі.

          Неконтрольоване користування Інтернетом може призвести до таких небажаних наслідків як психологічна залежність.  Більше до комп’ютерної та Інтернет залежності схильні ті користувачі, в яких занижена або завищена самооцінка. Часто це виникає у критичні періоди, зокрема у підлітковому віці. Батькам і вчителям важливо зрозуміти дитину і вчасно вжити заходів.

                       Вживати відповідні заходи

слід коли в дитині помітили таку    поведінку:

·     емоційна неврівноваженість, напруженість, агресивність, тривожність, відсутність зосередженості на жодному виді діяльності;

·     дитина замкнена, неговірка, виглядає пригнічено і стурбованою;

·     поганий сон, часті кошмарні сни;

·     не приділяє належної уваги спорту і різним фізичним навантаженням, постійно шукає час, щоб пограти, витрачає всі кишенькові гроші на нові ігри, прогулює школу.

    У ЗМІ все частіше з'являються повідомлення про надмірне пропагування культу насильства в індустрії ігор для дітей. Не дивлячись на покращену якість графіки і відео, завдяки яким ігри  виглядають більш реалістично, саме цей вид медіа-продукції є більш орієнтований на насильство. Граючи, діти не помічають себе зі сторони і живуть тим – ігровим життям, яке їх приваблює. Саме ті діти, які проводять багато часу за відео іграми стають дезорієнтованими, в деяких спостерігаються прояви неадекватної поведінки. Ці діти надто агресивні, замкнуті. Тому слід обмежувати або навіть виключити з обігу продажу на медіа ринку таку продукцію.

    Крім вищезгаданого культу насильства особливу стурбованість викликає сексуальне підґрунтя сучасної індустрії розваг. Високий рівень сексу на телебаченні здатний привести до більш раннього початку сексуального життя підлітків. На молодь так само сильно впливають «розмови про секс» на телебаченні, як і наочна демонстрація сексуальних контактів. Вважається, що у підлітків критичні здібності щодо медіа й телебачення є розвинутими. Але це відбувається лише у тих випадках, коли попередні етапи розвитку ставлення дитини до телебачення відбувалися у поміркованому режимі, під контролем дорослих. Тому вже саме з дошкільного віку у дітей слід виховувати ставлення до медіа-продукції, встановлювати відповідні обмеження.

       Отже, комп’ютер, маючи величезний ігровий і навчальний потенціал, неабияк впливає на дитину, але і як будь-яка техніка, він не само цінний. Тільки шляхом добре організованої взаємодії дорослого (батьків і педагогів), дитини і комп’ютера можна досягти позитивного результату. Те, яку позицію займають дорослі щодо комп’ютерної діяльності, які цілі ставлять перед собою та якими шляхами їх досягають, визначає характер впливу, який здійснює комп’ютер на дитину.
 

Телебачення і здоров’я дітей

    Проблема «діти і телебачення» хвилює всіх: і батьків, і педагогів, і лікарів. Сьогодні для кожної дитини телебачення стало улюбленою іграшкою або книгою. Працівники цієї галузі розраховують на те, що діти за допомогою батьків переглядатимуть передачі вибірково залежно від уподобань, віку. Адже, про що свідчать лікарі-гігієністи, більшість дошкільнят дивляться телевізор без розбору, від 40 хв до 2-х годин на день, тобто до 14 годин на тиждень. Таким чином, щоденний перегляд телепередач формує у дітей звичку проводити щовечора біля екрану, якою б не була передача. А кожний вільний вечір — це час для розвитку здібностей дитини, спілкування дітей із дорослими, для ігор, під час яких дитина активно засвоює інформацію. А телепередачі не потребують від маленького спостерігача особистої участі, тому перетворюють його на пасивного глядача.

        Від дитини, яка приходить до першого класу, вимагається високий рівень розвитку всіх психофізіологічних та фізичних функцій, систем організму, що дають можливість успішно навчати дітей. До першого класу приходять діти з різним станом здоров’я та працездатності. Дослідження свідчать, що у 27 % дітей відмічається низький рівень працездатності, глибший ступінь утоми, що призводять до поганої успішності в школі. Тому вихователі та батьки повинні особливу увагу звернути на дітей, які часто хворіють, мають гіпертрофію мигдалин 2-3 ступенів, аденоїди І ступені, функціональні серцеві зміни, невротичні реакції (висока збудженість, роздратованість, плаксивість, задерикуватість) та інші відхилення у поведінці або стані здоров’я. Дошкільник не повинен сидіти біля телевізора більше ніж 30 хвилин. Вечірню казочку діти можуть переглядати щодня, триває вона не більше ніж 15 хв і налаштовує на те, що день завершився і час спати.
Двох-трьох дитячих передач на тиждень достатньо для дошкільників.

ВПЛИВ ЗМІ НА РОЗВИТОК ДИТИНИ

    Інформаційна епоха диктує свої закони і висуває свої вимоги. ЗМІ супроводжують життя не тільки дорослих, а і дітей. Телевізор, комп’ютер, відео давно і міцно ввійшли у життя дитини, починаючи з перших років їх існування. У багатьох сім’ях, як тільки дитина навчиться сидіти, її саджають перед екраном, що заміняє живе спілкування з близькими, бабусині казки, мамині колискові, татові потішки. Сидіння перед екраном цілком усіх улаштовує, а особливо батьків: малюк не плаче, нічого не просить, не бешкетує, безпечно поводиться і в той же час отримує враження дізнається щось нове. Купляючи малюкові відеокасети, диски, комп’ютерні ігри, батьки, безумовно, піклуються про його розвиток і намагаються зайняти його цікавою справою. Але якщо дорослі не братимуть активної участі у спільному перегляді телепередач і комп’ютерних іграх, це може призвести до сумних наслідків, і не тільки для здоров’я дитини (про порушення зору, осанки, дефіцит рухів сказано багато), але і для її психічного розвитку.

   Один із найнегативніших наслідків  «телевізійного та комп’ютерного» життя є відставання у розвитку дитини. В останні роки батьки, педагоги все частіше згадують про цю проблему: діти пізніше починають говорити, мало і погано розмовляють, їх мовлення бідне і примітивне.

    Більшість батьків помічають, що діти не хочуть, щоб їм читали книжки, вони виявляють бажання переглядати казки на відео. У результаті не відбувається обговорення казки, у дитини не розвивається бажання самостійно навчитись читати. Згодом це дуже негативно дасться взнаки під час вступу дитини до школи.

    Не можна не забувати про особливу чуттєвість дітей і здатність дитячої психіки до навіювання. Почуття страху, небезпеки виникають у дитини після перегляду кадрів із насиллям, війною, убивством. Дорослий може не помітити змін у поведінці дитини, але страхітливі образи та звуки можуть хвилювати її у вигляді снів, підвищеної тривожності чи невротичних симптомів.

    Потрібно також звернути увагу на ефект звички агресивної поведінки. Постійний перегляд сцен насилля притупляє емоційні почуття дітей, вони звикають до жорстокості, черствіють до людського болю. Якщо через кожні 15 хв на екрані транслюється насилля, то через певний час дитина починає сприймати це як норму. Деякі психологи вважають, що на цьому етапі починає формуватись сценарій агресивної поведінки. Потрапляючи у соціум, дитина пригадує той спосіб агресії, яку вона спостерігала на екрані, і починає діяти так само.

    Наприкінці зупинимось на впливі реклами на психіку дитини. У дитини дошкільного віку психіка особливо вразлива до яскравих образів, їх швидкої зміни, мерехтіння тощо. Однак, постійний перегляд реклами формує у дитини психологічну залежність, що виникає в результаті штучного стимулювання та збудливості нервової системи. Ефект мерехтіння відеокадрів може призвести до дисгармонії мозкових ритмів, їх збою.

    Згадане вище не означає потребу виключити з життя дітей ЗМІ. Це неможливо та й несуттєво. Адже існує багато телепередач та комп’ютерних ігор, що є енциклопедією моральності та знань про навколишній світ. Але підключати дітей до такої інформаційної техніки можна тільки тоді, коли вони готові використовувати її за призначенням, коли вона стане для них засобом отримання потрібної інформації, а не повновладним господарем їхніх душ.

Поради батькам

• Не піддавайтесь спокусі полегшити собі життя, посадивши малюка перед телевізором, а самим зайнятись справами. Пам’ятайте, що психіка дитини формується тільки у спільній діяльності з дорослим.
• Чітко регламентуйте перегляд дитиною телепрограм, роботи за комп’ютером. Максимальна кількість часу біля екрану не повинна перевищувати від 15-20 хвилин до 1 години на день (біля комп’ютера — не більше ніж 12 хвилин) для старших дошкільнят.
• Намагайтесь не дозволяти дитині переглядати рекламу, а також художні фільми, що орієнтовані на дорослу аудиторію.
• Намагайтесь стежити за змістовністю та художністю дитячих програм, щоб виключити низькопробну відео- і телепродукцію.
• Обговорюйте з дитиною сюжети переглянутих фільмів, використаних комп’ютерних ігор. Важливо зрозуміти, що дитина думає, від чуває, як вона вчинила б у тій чи іншій ситуації. Навчіть дитину аналізувати, оцінювати вчинки і розуміти почуття інших людей.
• Після обговорення можна запропонувати малюкові намалювати героїв фільму, гри чи зліпити їх із пластиліну тощо. При цьому важливо звернути увагу на зображення емоцій героїв.
• Для дітей старшого дошкільного віку можна організувати гру «Режисери-мультиплікатори»: придумати і намалювати серію малюнків для нового фільму або продовжити улюблений фільм або гру.
Таким чином, пам’ятаючи про значну роль ЗМІ у житті кожної людини, ми повинні пам’ятати про ту відповідальність, що покла¬дена на дорослих: зробити все можливе, щоб не допустити негатин ного впливу інформаційного потоку на психіку дитини.

ДИТИНА І КОМП’ЮТЕР

    Не секрет, що комп’ютер наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. став для дітей найулюбленішою іграшкою, порадником, навіть другом.
Комп’ютерні ігри захоплюють увагу дітей, приваблюють їх динамічними сюжетами, дають їм змогу жити гострими почуттями. Не секрет, що дедалі більше дітей просиджують за комп’ютером увесь час, забуваючи про радість спілкування з рідними, друзями, залишаючись наодинці з собою, не замислюючись ані про цінності життя, ані про своє майбутнє.
    Потрібно не забувати про фактори ризику, яким піддається користувач під час тривалого перебування за комп’ютером:
• електромагнітне випромінювання;
• утома очей від мерехтіння екранного зображення;
• тривала статична робоча поза;
• психологічна втома від невідповідного оформлення та освітлення приміщення;
• термін перебування за комп’ютером;
• утома через неправильне ергономічне оформлення та психологічний уміст програмного забезпечення;
• стреси, що виникають через застосування комп’ютера. Можливі небажані наслідки взаємодії дитини з комп’ютером слід ураховувати з самого початку її ознайомлення з комп’ютером. По можливості батьки повинні влаштовувати ознайомлення дитини з комп’ютером під керівництвом фахівця, який має бути обізнаний із негативними наслідками взаємодії з електронними засобами.

    Під час комп’ютерного дозвілля варто звертати увагу на інформаційні системи та розвивальні ігри, а не на ігри, що засновані на емоційному збудженні (автоперегони, зоряні війни, стрілялки тощо). Дуже корисно використовувати творчі завдання: малювання за допомогою комп’ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з пізнавальними системами.

    Батьки повинні цікавитись тим, як їх діти користуються комп’ютером, контролювати зміст ігор та програм, допомагати та підбадьорювати, коли дитина виконує нові та нестандартні завдання, обговорювати комп’ютерну рекламу та агресивні ігри (це сформує розуміння того, що є для них корисним та шкідливим).

     Найголовніше, що потрібно пам’ятати: дитина в подальшому повинна почуватися господарем комп’ютера, а не навпаки.

БАЖАЮ УСПІХІВ!!!