Колись давно-давно, ще як Інгул був повноводним, прокотились орди степами, обезлюднили їх, і вони стали зватися Диким Полем. Кажуть, першим, за нашої пам’яті, у цих степах з’явився козак, який примандрував десь з-за Дунаю. Знайшов тут собі дівчину, і скоро вони побралися. Збудували хатину на березі річки, розвели бджіл, посадили садок, почали обробляти землю. Так і жили щасливо. А однієї весни лелека приніс їм гарного сина, як дві краплі схожого на батька. Радощам його не було меж. Загорнув він пуповину хлопця в хустинку та й закопав під кущем калини, що схилилася над джерелом. Через сім років хлопець уже самостійно рибалив на річці. А щоб йому було веселіше, батько зробив з калинової гілки сопілку і навчив сина грати давніх мелодій.

Згодом біля них почали й інші люди селитися. Швидко діти росли, а скоро почали і весілля справляти. Не одна дівка поклала око на чорнявого парубка – сопілкаря. Але йому те байдуже, він на дівчат і не гляне. Все сидить під кущем калини та на сопілці грає.

От і прозвали люди Кущем того дивного хлопця. Пішла по селу і лиха чутка, що калина та – то заворожена дівчина, котра до інших його не пускає та хоче зі світу звести. Тому й намовила ворожка одну з дівчат зрубати ту калину. Темної ночі вона підрізала корінь. Після цього хлопець зник із села, мов мана його десь згубила. Звело горе в могилу батька. Посивіла зарані мати, а про сина ні вістки, ні чутки.

Але не щез парубок безвісті. Через довгі-предовгі роки із Січі повернувся на батьківський хутір сивовусий сотник Кущ. Та на місці рідної хати побачив згарище чорне і одиноко старечу постать, яка поралася біля землянки. Підійшов він до жінки ближче, впізнав у ній свою матір і попросив кухлик води. А жінка, на очі вже темна, пригостила нежданого гостя та й заходилася питати, звідки йде чоловік і хто він? Тоді тремтячою рукою козак витягнув з торби сопілку, сів і заграв давню батькову пісню. Кинулась в обійми зі слізьми до нього згорьована мати і про долю своїх односельців з тугою почала відати: «Налетіли зі степу татари, чоловіків усіх порубали, а жінок і дітей забрали, ще й село до двору спалили…»

Пролітали роки. Син, як міг, утішав матір, а згодом Бог забрав і її знедолену душу. Залишився дід Кущ жити сам. Землянка була затісна для його козацької душі, тому більше подобалося діду ночувати під літнім зоряним небом. Безсонними ночами дивився він на далекі зорі, Чумацький Віз, що котився. Молочним Шляхом за горизонт. Слухав, як і колись у дитинстві, безкінечну пісню цвіркунів під приглушений акомпанемент річки. А коли дожив до 100 літ, на місці спалених хат посадив ряд калинових кущів на честь загиблих сусідів.

Через деякий час біля хати діда почали чумаки селитися. Вибудували гарне сільце та й назвали його Кущівкою-чи то на честь сопілкаря-Куща, чи то від кущів калини, що мальовничо червоніли щоосені понад синьою річкою. Кажуть, ще довго юрбами бігала сусідська малеча до старезного діда Куща послухати предивні історії про славне життя на Січі.

У 1754 році біля Кущівки з’явились російські війська робити чергову «зачистку». Вільні козацькі землі та ліси були оголошені власністю «Её височество Елізавети Петровни» і на честь прибулих звідусіль зайд та втікачів край охрещено було спочатку Новою Сербією, а згодом і Ново-росією. Частина кущівських селян була загнана на будівництво фортеці св. Елисавети, яка мала покінчити з «своенравними запорожцями», котрі вміли шанувати свободу і цим наводили смуту в околицях. Сміливіші пішли в гайдамаки, а частина сімей від утисків нової адміністрації покинула обжиті тяжкою працею місця, і подалася шукати долі в інших невідомих краях. Очевидно, вони і рознесли по всій Україні печальні і повчальні пісні старого січовика Куща про ціну волі і зради:

Ой, з-під города - Лизавета сизі орли відлітали,

А в городі – Лизаветі пани-генерали збирались,

Та думу думали, як же нам панам-генералам

Запорозькі землі забрати

ІІ стенд

«Школа починалася так…»

40 -50 роки

Історія нашої школи починає свій відлік з далекого 1939-го року.

Першого вересня 1939 року десятирічна школа №30 гостинно прийняла

своїх перших учнів. Новачків зустрічали директор школи Гамус Абрам Ізраїлович, завуч

Калюжний Микола Іванович вчителі Зарицька О.Г., ВасильєваГ.І., Ящук Я.А. Пашкул С.С.

У 1941 році був перший випуск учнів. Випускний вечір розпочався 21 червня 1941 року, а випускний бал закінчився о 5 годині ранку, 22 червня. Коли учні поверталися додому після зустрічі світанку, фашисти бомбили аеродром під Києвом.

Одинадцять випускників 1941 року випуску були призвані до лав радянської армії та гідно воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. А рідна школа перетворилася на пересильний пункт для молоді,яку фашисти

відправляли на роботи до Німеччини. Перед звільненням м. Кіровограда від німецько – фашистських загарбників, фашисти, знищуючи сліди своїх злочинів, підпалили будівлю школи. Через три дні від школи залишилося суцільне згарище.

З 1947 по 1959 рік директором школи був Шевченко Федір Мартинович.

Саме з 1947 року тривала напружена робота по відбудові закладу. А вже першого вересня 1949 року школа №30 гостинно розчинила двері, запрошуючи до світлих класів веселу дітвору. І знову завирувало шкільне життя.

У 1952 році на пришкільній садибі учні та вчителі заклали фруктовий сад.

Окрім навчання, школярі допомагали лісівникам,підшефному колгоспові. Не

одну тонну зерна, не один ящик фруктів було зібрано дитячими руками.

ІІІ стенд

«Яке цікаве шкільне життя…»

60 –2000 роки

З 1959 по 1967 роки школу очолює Гросул Василь Тихонович. Суворий та справедливий директор велику увагу приділяв зміцненню навчально – матеріальної бази.

У 1965 році на прилеглій до школи території було закладено теплицю , маленьку шкільну оранжерею, у якій учні саджали різні сорти квітів. На відведених у саду ділянках кожен клас вирощував овочі, які восени постачалися до шкільної їдальні.

Цікавим та насиченим було позакласне життя.

Діяло безліч гуртків: драматичний, спортивний, гурток кінолюбителів,

ляльковий театр, хоровий. Був навіть свій духовий оркестр.

Педагогічний колектив працював творчо, з вогником. Під керівництвом заступника директора школи з навчально - виховної роботи, вчителя математики Безуглої Марії Іванівни цікаво проходили математичні вечори, вчителем біології Смутко Ніною Леонтієвною було організовано Товариство охорони природи, до якого входило 560 учнів та 25 вчителів, вчитель Бур’янський А.С. очолював чудовий хор – гордість школи, вчитель фізичної культури Бовтиш Валентина Миколаївна залучала учнів до участі у різноманітних конкурсах та змаганнях. Багато її випускників присвятили своє життя спорту. З 1967 по 1972 роки директором школи був Ніколаєнко Микола Микитович.

У цей час при школі існувала комбінат виробничого навчання. Крім загальної освіти, випускники отримували професії водія,

продавця промислових і продовольчих товарів. Школа мала свій автомобіль.

Учні школи, члени географічного товариства «Глобус», яке очолював

Дайдакулов Роман Миколайович, брали участь у Всесоюзних конкурcax, листувалися з дітьми із 50-ти країн світу, побували в багатьох республіках колишнього Радянського Союзу. Роман Миколайович Дайдакулов – ветеран Великої Вітчизняної війни, і нині не забуває рідну школу. Він радо зустрічається з учнями у святкові травневі дні.

Вчитель біології Нестеренко Раїса Тимофіївна вела роботу юннатів. У шкільній теплиці учні вирощували більше 50 - ти сортів квітів, допомагали лісовому господарству збирати жолуді, лікарські рослини, шипшину, насаджували молоді сосни.

У 1973 році школу очолили Бровченко Михайло Андрійович, завуч по виховній роботі Тарадейко Михайло Андрійович.

В цей час приділялася велика увага туристсько-краєзнавчій роботі.

З 1974 по 1980 роки школу знову очолив Гросул Василь Тихонович.

Саме під його керівництвом розпочалася розбудова школи. Зокрема, було прибудовано кімнату до їдальні, приміщення спортзалу, розбудовано тир.

З 1980 по 1985 роки школу очолювала Шарапова Раїса Дмитрівна. Змінилося багато вчителів, до школи прийшли випускники педагогічних училищ та інститутів. Активно працювали піонерська та комсомольська організації. Щороку проводилися цікаві конкурси строю і пісні, військово – спортивна гра «Зірниця», КВК. Діти змагалися за звання кращого загону, брали активну участь у зборі металобрухту та макулатури, щоосені допомагали підшефному радгоспові «Зоря» чистити кукурудзу, збирати буряки, яблука. У школі діти доглядали кроликів, вирощували у шкільному саду капусту, влітку працювали у таборі праці та відпочинку.

З 1985 по 1993 школу очолює директор Бібікова Лія Іллівна.

Велику увагу вона надавала патріотичному вихованню учнів. Проходили цікаві зустрічі з учасниками бойових дій в Афганістані, колишніми випускниками школи; з ветеранами Великої Вітчизняної війни, учні старших класів несли вахту пам’яті на посту №1 біля обеліску Слави. У школі діяв КІД - клуб інтернаціональної дружби, учні вели переписку з дітьми інших міст, країн.

Учителі – філологи організували роботу «Літературної вітальні», працювало багато різних гуртків.

З 1993 по 2007 рік директором школи був Ворніков Олексій Денисович.

Багато зусиль він доклав для зміцнення матеріально – технічної бази школи: було відремонтовано дах школи, спортивного залу та майстерні, запущено в дію газову котельню, відкрито комп’ютерний клас.

Заступник директора з навчально – виховної роботи Бащенко Тамара Аркадіївна та виховної роботи Валькова Тамара Іванівна багато уваги приділяли удосконаленню навчально – виховного процесу. У школі проходили цікаві семінари, відкриті уроки та виховні заходи. Було видано збірку «Використання педагогічної спадщини Сухомлинського у навчально – виховній роботі», створено кабінет народознавства.

Значно розширилися і зміцніли партнерські стосунки з культурно – освітніми закладами міста. Гостями школи були хор ветеранів Великої Вітчизняної війни, актори музично – драматичного театру ім.. М.Л.Кропивницького, лялькового театру, камерний хор Любовича, співаки Володимир Стратьєв та Антоніна Червінська, студенти музичних училищ міста.

У школі діяли хор «Зозуленька», ансамбль хлопчиків, ансамбль «Смерічка», дитяча опера. Позакласну роботу з музики вела випускниця школи, вчитель музики Татарова Алла Іванівна. Щороку її вихованці ставали переможцями Всеукраїнського конкурсу «Золотий Орфей», були нагороджені дипломами та подарунками. Більше десяти років поспіль лауреатами міського фестивалю – конкурсу «Степові джерела» ставали гуртки «Шкільний театр»(керівник Писанко Н.А.) та «Чарівний світ народних ремесел» (керівник Віватенко О.П.)

ІV стенд

«З ювілеєм, рідна школо!»

2009 – 2012 роки

З 2008 року і до сьогодні школу очолює Конопат Юрій Олексійович, творча та ініціативна людина. Значну увагу директор приділяє співпраці з батьківським комітетом школи, громадськими організаціями. Сьогодні у школі у більшості класних кімнат зроблено сучасні ремонти,поставлено металопластикові вікна у спортивному залі, огороджено територію школи, заасфальтовані доріжки, у шкільному саду розміщено дитячий майданчик.

Навчально – виховну роботу очолює Зуєва Тетяна Василівна. Під її керівництвом працює методична рада школи, творчі групи вчителів. Учні школи стали переможцями міської та обласної олімпіади з трудового навчання (вчителі Віватенко О.П., Король В.П.), міської олімпіади з економіки(вчитель Кожевник А.В.), одержали золоті, срібні та бронзові сертифікати за перемогу у Всеукраїнських інтерактивних конкурсах «Колосок», «Кенгуру», «Гринвіч», «Соняшник», «Патріот». Вчитель географії Сидорчук Катерина Петрівна стала переможцем Всеукраїнського конкурсу електронних презентацій з предмета.

Виховну роботу у закладі очолює Писанко Н.А. У школі використовуються сучасні технології виховання учнів, серед яких: робота учнівського парламенту, волонтерський загін, загін «Зелений патруль», євроклуб «Європейський діалог». Класні керівники все більше залучають учнів до проектної діяльності. Результативно працюють шкільні гуртки:

- Туристично – краєзнавчий (керівник Сидорчук К.П.) – зайняв ІІ місце в історично – краєзнавчій експедиції «Моя Кіровоградшина – перлина скіфського степу»

- «Шкільний театр» (керівник Кондратенко О.П.) - ІІ місце у міському фестивалі – конкурсі «Степові джерела»

- «Чарівний світ народних ремесел»(керівник Віватенко О.П.) – І місце у міському фестивалі – конкурсі «Степові джерела»

- «Юні рятівники» (керівник Король В.П.) – І та ІІ місце в обласних змаганнях «Школа безпеки»

- Шкільний євро клуб (керівник Ставратій І.В.) нагороджений дипломом за участь у міському єврофесті

- Вокальний гурток відзначений грамотою музичного училища за участь у міському фестивалі – конкурсі «Степові джерела»

У школі створено музей історії школи, куточок бойової слави в кабінеті історії, куточок народознавства в шкільній бібліотеці, виставку учнівських картин, зроблених у різних технологіях виконання(на ІІ поверсі школи)

V стенд

«Наші випускники – наша гордість»

Тупчієнко Віталій – доктор економічних наук, професор Московського державного університету «Технологій і управління». Очолює кафедру економіки.

Губрій Валентин – кандидат математичних наук, викладач Кіровоградського педагогічного університету

Бутенко Микола – письменник,

Значна частина учнів школи зв’язала своє життя з військовою справою і дослужилась до високих звань:

Спінул Володимир – генерал

Крючков Анатолій, Жук Сергій, Луньов Павло, Сторожук Анатолій, Рибалко Микола, Мерещенко Віктор - до звань полковників.

У педагогічному університеті працюють:

Губрій Валентин, Дахно Наташа, Сільверстов Анатолій, Люта Оксана,

У школах міста працювали і працюють до сотні наших учнів, які успішно закінчили вищі навчальні заклади.

Лікарями – професіоналами стали:

Жученко Раїса, Земляний Микола, Вікулова Женя, Чернецька Валентина, Городецька Антоніна, Полстяний Валентин

У сільському господарстві відзначилось багато учнів, особливо агрономів, знавців своєї справи, серед яких

Теб’якін Василь та Манюта Михайло

Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 30 Кіровоградської міської ради Кіровоградської області

Історія школи