Про воєнні роки

Непокульчицького Леоніда Афанасійовича

              Народився в селі Криничуватому Компаніївського району в 1929 році в сім’ї робітників.

            В 1944 році діти допомагали саперам.13 квітня малий Леонід пішов по заячій доріжці і підірвався на міні. Йому відірвало праву руку до ліктя. Дуже довго Леонід Афанасійович лікувався у військовому госпіталі, але так і залишився інвалідом на все життя.

Після війни жив і працював у своєму рідному селі в тваринництві, пізніше був бухгалтером, а потім завтоком.

В 1975 році переїхав із сім’єю до міста Кіровограда, де проживає і до сьогоднішнього дня.

_____________________________________________________________________

Меленчук Микола Акимович

Коли почалася Велика Вітчизняна війна Миколі виповнилося лише 14. До лав Радянської армії його призвали 1944 році. Участі у війні не приймав, був солдатом в учбовому стрелковому полку м. Одеси. Перемогу зустрічав у рідному Кіровограді. Найпам’ятніший епізод у роки війни – колони німецьких машин по вулиці Тітірязєва у рідному місті. Зв’язки з бойовими побратимами не підтримує, бо їх уже немає в живих. Микола Акимович хотів би побажати сучасній молоді ніколи не знати війни.

_____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Ніколенко Василь Максимович народився 25 жовтня 1927 року в селі Нерубаївка Олександрівського району Кіровоградської області. Батько його служив на флоті, був боцманом на кораблі. Помер у 1933році. Мама – сільськогосподарським робітником. У родині було 4 синів, Василь – найменший.

Під час війни 1941-1945 рр. служив у винищувальний загоні м. Кіровограда. Був тяжко поранений. Після закінчення війни навчався в Києві в Школі кіномеханіків.

З 1951 року працював кіномеханіком у м. Кіровограді на кіноустановці по обслуговуванню робочих радгоспів. Перша його дружина Олександра Калістратовна у 1960 році народила сина Миколу. Дуже хворіла і в 1984 році померла. Пізніше Василь Максимович одружується вдруге. Його друга дружина – Людмила Анатоліївна народилася 13 листопада 1932 року. працювала вчителем російської мови та літератури в загальноосвітній школі № 14 м. Кіровограда.

____________________________________________________________________

_____________________________________________________________________

_____________________________________________________________________

Буднікова Ганна Яківна

Коли почалася Велика Вітчизняна війна Ганні виповнилося лише 13.До лав Радянської армії її не призивали через малий вік. Але вона не залишилася осторонь, отож на фронті виконувала роль санітарки – допомагала пораненим бійцям. Має 16 нагород, серед яких Орден Вітчизняної війни. Цю нагороду отримала під час визволення Кіровоградщини. Також Ганна Яківна брала участь у визволенні міста Сталінграда. Перемогу зустріла у рідному Кіровограді. Найпам’ятніший і найстрашніший епізод у її житті – смерть рідного брата на війні. Зв’язки з бойовими побратимами не підтримує, бо їх уже немає в живих. У Ганни Яківни є одне побажання для сучасної молоді – нехай вони ніколи не знають війни з життя, а лише зі спогадів ветеранів.